опозиціонер

ОПОЗИЦІОНЕ́Р, а, ч.

1. Член, прихильник опозиції (у 2 знач.).

Початком нового етапу стала діяльність Української робітничо-селянської спілки. Аналіз програмних документів організації якнайповніше ілюструє концептуальні погляди західноукраїнських опозиціонерів на дисидентському етапі (з наук. літ.);

Консультації, що не припинялися майже всю ніч, продовжувалися і в кулуарах, і у залі засідань. Опозиціонери робили останні спроби переконати колег, що прийняття президентського законопроекту означає самогубство парламенту (з газ.);

У камері Васьок дізнався, що таке “трактизм” чи пак троцькізм (хай йому абищо!), що таке білоруська нацдемівщина й хто замісив праву опозицію. От тільки невтямки було Васькові, чи всі оті троцькісти, праві опозиціонери й нацдеми справді існують десь і чогось домагаються (Б. Антоненко-Давидович).

2. Той, хто протидіє, чинить опір кому-, чому-небудь або протиставляє свої погляди, дії і т. ін. іншим поглядам, діям і т. ін.

Челканов сердечно обійняв Старика, свого запеклого опозиціонера, потім простяг руку Маркові (І. Микитенко);

Було в селі кілька вічних опозиціонерів церкві і її політиці (Ірина Вільде).