опонник
ОПО́ННИК, а, ч., іст.
Ремісник, який виготовляв опону.
В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець – “опонник” (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- опонник — опо́нник іменник чоловічого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
- опонник — ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону (у 4 знач.). В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець — "опонник" (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429). Словник української мови в 11 томах