опонник
ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону (у 4 знач.).
В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець — "опонник" (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- опонник — опо́нник іменник чоловічого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
- опонник — ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону. В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець – “опонник” (з наук. літ.). Словник української мови у 20 томах