опудало

ОПУ́ДАЛО, а, с.

1. Подоба людської постаті з накинутого на хрестовину або набитого соломою старого одягу, яку ставлять у садках і на городах для відлякування птахів.

Отак, буває, гляньте на ланок, – А там стримить опудало з соломи (А. Кримський);

Весною Кондеричаник посіяв коноплі край села і поставив туди опудало на горобців (М. Томчаній);

// Імітація людської постаті для введення в оману кого-небудь.

Сашко прикипів до оптичного прицілу, а Микола обережно потяг опудало за собою рівчаком (Ю. Яновський);

Зробила вона опудало, помостила його з плахти і кожушанки на своєму ліжку, сама ж через вікно тихенько вилізла в сад (О. Донченко);

// Пристрій, знаряддя для тренування вояків, спортсменів, що замінює постать, тулуб людини.

Прогнимак завжди казав: – Прошу вас! – і це означало або ж повзти по-пластунському.., або стрибати з висоти другого поверху, або заганяти багнета в дерев'яно тверде опудало (П. Загребельний);

Містер Бізонов в боксерських рукавицях з усієї сили лупить опудало, що служить для тренування боксерів (О. Левада).

2. перен., лайл., зневажл. Про незграбну, вайлувату або негарну людину.

З неприємністю відвернулася [Віра] від розморених під пекучим сонцем безформних жіночих тіл. Їздять же отакі опудала до моря!.. (М. Руденко);

Це була стара дівка, до неможливості кістлява і з лорнетом. “На безриб'ї – і рак риба, а на бездам'ї і опудало – дама”, – подумав Поспєлов, запрошуючи її на кадриль (З. Тулуб).

3. Набита тирсою, соломою і т. ін. шкура тварини, птаха тощо, що відтворює їхній зовнішній вигляд; чучело.

Прядильники бавовни несли ватяні машкари і опудала левів, морських риб та потвор (З. Тулуб);

На одному з стовпів висіли опудала птахів (Ю. Бедзик);

У Примор'ї під час полювання було вбито білого вовка. Опудало цього незвичайного звіра експонується у Зоологічному музеї в Москві (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

опудало

Значення в інших словниках