опудало

ОПУ́ДАЛО, а, с.

1. Подоба людської постаті з накинутого на хрестовину або начиненого соломою старого одягу, яку ставлять у садках і на городах для відстрашування птахів.

Отак, буває, гляньте на ланок, — А там стримить опудало з соломи (Крим., Вибр., 1965, 75);

Весною Кондеричаник посіяв коноплі край села і поставив туди опудало на горобців (Томч., Готель.., 1960, 95);

// Імітація людської постаті для введення в оману кого-небудь.

Сашко прикипів до оптичного прицілу, а Микола обережно потяг опудало за собою рівчаком (Ю. Янов., І, 1954, 98);

Зробила вона опудало, помостила його з плахти і кожушанки на своєму ліжку, сама ж через вікно тихенько вилізла в сад (Донч., VI, 1957, 30);

// Пристрій, знаряддя для тренування солдатів, спортсменів, що замінює постать, тулуб людини.

Прогнимак завжди казав: — Прошу вас! — і це означало або ж повзти по-пластунському.., або стрибати з висоти другого поверху, або заганяти багнета в дерев’яно тверде опудало (Загреб., Шепіт, 1966, 34);

Містер Бізонов в боксерських рукавицях з усієї сили лупить опудало, що служить для тренування боксерів (Лев., Драми.., 1967, 199).

2. перен., лайл., зневажл. Про незграбну, вайлувату або негарну людину.

Якби мовчало, чортове опудало, то нічогісінько б і не було (Стор., І, 1957, 106);

З неприємністю відвернулася [Віра] від розморених під пекучим сонцем безформних жіночих тіл. Їздять же отакі опудала до моря!.. (Руд., Вітер.., 1958, 402).

3. чого. Набита тирсою, соломою і т. ін. шкура тварини, птаха, що відтворює їх зовнішній вигляд; чучело.

Прядильники бавовни несли ватяні машкари і опудала левів, морських риб та потвор (Тулуб, Людолови, II, 1957, 289);

На одному з стовпів висіли опудала птахів (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 166);

У Примор’ї під час полювання було вбито білого вовка. Опудало цього незвичайного звіра експонується у Зоологічному музеї в Москві (Веч. Київ, 10.IV 1968, 4).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

опудало

Значення в інших словниках