опущений

ОПУ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до опусти́ти.

Опущені з полудрабка босі ноги самі ворушились під стеливо далеких дівочих пісень, а душа поривалася до них, бажаючи співати (М. Стельмах);

Важкі плюшеві портьєри опущені, щоб на вулицю не видно було... (О. Гончар);

Рубін стояв знеможений, з слідами сліз, розтертих по обличчю, з очима, опущеними в землю (І. Сенченко);

Корма опущена у воду (Ю. Смолич);

// у знач. прикм.

Стоїть Глушак з опущеною гвинтівкою в глибокому важкому самоспогляданні (О. Довженко);

// опу́щено, безос. пред.

Учитель сидить на скелястому березі. Мов стомлений орел – піджак сірим крилом опущено (з наук.-попул. літ.).

2. у знач. прикм., діал. Самотній, покинутий.

Без неї чув себе [Сава] опущеним і безпомічним (О. Кобилянська);

Вдарить [вітер] дверима опущеної колиби, .. і зав'ються, затанцюють дрібонькі [дрібненькі] зламані гілочки (Г. Хоткевич);

Вітер свище, виють вовки, в балках хатки, опущені, сумні... (Б. Лепкий).

◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) у во́ду опу́щений – дуже похмурий, зажурений, сумний і т. ін. хто-небудь; приголомшений, засмучений.

[Перун:] Пане начальнику, чого ж ви стали, як у воду опущений? (І. Франко);

Мама цілий день ходить як у воду опущена. Плакати, щоправда, не плаче, .. а все ж дуже засмучена (А. Дімаров);

Останнім часом Чохов ходив як у воду опущений. Над головою сяяло весняне сонце, ...а він нічого не бачив, не помічав (П. Гуріненко);

– Чого ти, доню, така невесела, мов у воду опущена? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Василь, мов у воду опущений, ходить коло матері (Панас Мирний);

У хаті зосталися Власов і Галя. Галя сумна, наче у воду опущена (Панас Мирний);

Стояв наче в воду опущений і Канчер, похнюпивши свій тонкий довгий ніс (В. Канівець).