1. Словник української мови у 20 томах

орудник

ОРУ́ДНИК, а, ч., рідко.

1. Те саме, що ору́да́р.

* Образно. Голова є набагато важливішим орудником полководця, ніж сила плечей, рук та ніг (Юліан Опільський).

2. Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі.

Багаті тогочасні польські магнати зовсім заткнули за пояс своїх королів. Королі стали ніби їх попихачами та орудниками їх сваволі (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. орудник — ору́дник іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. орудник — -а, ч., рідко. 1》 Те саме, що орудар. 2》 Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. орудник — КЕРІВНИ́К (той, хто керує кимсь, чимсь, очолює когось, щось), ПРОВІДНИ́К, ПРОВОДИ́Р, ПРОВІ́ДЦЯ розм., ПРОВОДА́Р розм., ПРОВІ́ДЕЦЬ розм., ОРУДА́Р заст., ОРУ́ДНИК заст., МЕ́НТОР заст.; ГОЛОВА́, ГЛАВА́ уроч. (перев. Словник синонімів української мови
  4. орудник — ОРУ́ДНИК, а, ч., рідко. 1. Те саме, що ору́да́р. 2. Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі. Словник української мови в 11 томах
  5. орудник — Ору́дник, -ка м. Руководитель. І те велике, що він починає, орудників грядущих дожидає. К. ЦН. 200. Словник української мови Грінченка