оскверняти

ОСКВЕРНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСКВЕРНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., книжн.

1. кого, що. Порушувати чистоту, святість кого-, чого-небудь; опоганювати.

Бурхливі крики обурення і гніву потрясали запорозьку раду. – Бреше він, пани-брати, не може бути, щоб так страшно оскверняли святу паску... (О. Довженко);

А отець Вікентій поспішав його заспокоїти: – .. Не те оскверняє чоловіка, що входить в його уста, а те, що виходить із уст... (М. Стельмах);

– Во ім'я Господа Христа І Матері його святої! Ляхи прийшли на нас войною [війною]! Святиє [святії] божії міста! Ксьондзи скажені осквернили! (Т. Шевченко);

Для правовірного мусульманина узбека .. важко було навіть збагнути думкою таку подію [обводнення пустелі], щоб не осквернити вірувань батьків (Іван Ле).

2. що. Глумитися над чим-небудь високим, чистим.

Усе оскверняє їх чобіт, їх ніж: І славне минуле, й прийдешнє натхнення! (І. Нехода);

// чим і без дод. Принижувати, ганьбити, заплямовувати.

[Ярослав:] Да буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру (І. Кочерга);

Не осквернивши слова всує, Бо в слові дума – не вода, По Слобожанщині мандрує Замріяний Сковорода (П. Дорошко);

І вмираючи.., батько заповів йому: – На велику ріку випливай, сину. Рід наш чесний, роботящий не оскверни (М. Стельмах).