оскверняти

ОСКВЕРНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСКВЕРНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., книжн.

1. рел. Порушувати чистоту, святість кого-, чого-небудь; опоганювати.

Бурхливі крики обурення і гніву потрясали запорозьку раду . — Бреше він, пани-брати, не може бути, щоб так страшно оскверняли святу паску… (Довж., І, 1958, 236);

А отець Вікентій поспішав його заспокоїти: — .. Не те оскверняє чоловіка, що входить в його уста, а те, що виходить із уст… (Стельмах, І, 1962, 189);

— Во ім’я господа Христа І матері його святої! Ляхи прийшли на нас войною [війною]! Святиє [святії] божії міста! Ксьондзи скажені осквернили! (Шевч., II, 1963, 256);

Для правовірного мусульманина узбека.. важко було навіть збагнути думкою таку подію [обводнення пустелі], щоб не осквернити вірувань батьків (Ле, Міжгір’я, 1953, 25).

2. Глумитися над чим-небудь високим, чистим.

Усе оскверняє їх чобіт, їх ніж: І славне минуле, й прийдешнє натхнення! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 280);

// чим і без додатка. Принижувати, заплямовувати.

[Ярослав:] Да буде мир! І богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру (Коч., П’єси, 1951, 44);

Не осквернивши слова всує, Бо в слові дума — не вода, По Слобожанщині мандрує Замріяний Сковорода (Дор., Тобі, народе.., 1959, 42);

І вмираючи.., батько заповів йому: — На велику ріку випливай, сину. Рід наш чесний, роботящий не оскверни (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 593).