остаточний

ОСТАТО́ЧНИЙ, а, е.

1. Одержаний у процесі якої-небудь роботи.

В остаточній редакції поеми закохується він [Демон] у молоду, веселу, щасливу дівчину-грузинку (М. Рильський);

// Одержаний у кінцевому результаті.

З спокійною об'єктивністю оглядала себе [Катерина] в дзеркалі й прийшла до остаточного висновку, що дівчина напроти таки негарна (Ірина Вільде);

// Повністю з'ясований, виявлений.

Брянський оцінював бій не лише за його остаточними результатами, .. а ще й за тим, як цей бій був підготовлений, проведений (О. Гончар);

// Який має виявити кінцеві результати; вирішальний.

– Настуню, – заговорив він .. – Позавтра остаточний бій (З. Тулуб).

2. Який не може бути змінений, переглянутий.

– Після школи піду в медичний. Уже ніяких вагань, рішення остаточне (О. Донченко);

То найстрашніший суд – наш власний суд, Де присуди суворі й остаточні. Де вироки з собою не несуть Можливостей для виправдань преточних (В. Коротич);

// Доведений до кінця; повний, цілковитий.

Зараз армія наступала, і бійцям хотілося, щоб хтось довів, що цей наступ уже не припиниться аж до остаточної перемоги (І. Багмут);

Все вирішувалось у ті дні на морських шляхах; одні кораблі звозили у Крим живу силу, рятуючи її від остаточного розгрому, інші кораблі .. везли .. із закордону бойове спорядження (О. Гончар).