осторонь

О́СТОРОНЬ.

1. присл. Окремо, збоку; відособлено.

За містечком осторонь стояли здорові сахарні (І. Нечуй-Левицький);

Хлопці й дівчата збились осторонь в окремий гурток і щось розмовляють собі (С. Васильченко);

За копицями, що стояли осторонь, лежало на землі ще вологе від дощу, розтрушене сіно (М. Томчаній).

2. присл. У сторону, убік.

Вона черкнула один сірник. Він зайнявся і зараз же погас. Сердито кинула вона його осторонь і запалила другий (Б. Грінченко);

Сагайдак відійшов осторонь, постояв хвилину і пішов геть (С. Добровольський).

3. присл. Стороною, манівцями.

Поки велетень-тюрк копирсав ключем у зашкарублому, заржавілому замку.., хлопчик осторонь обійшов навколо чужинця (Олесь Досвітній).

4. прийм., з род. в., рідко. Уживається на означення місця, поблизу або біля яких відбувається дія, хтось чи щось знаходиться, перебуває.

Як не роздивлялася [Олена] обабіч себе, таки пройшла мимо Ореста Білинського, не помітивши його під деревом, осторонь стежки (Ірина Вільде);

Я спиняю машину трохи осторонь шляху (Л. Смілянський);

Осторонь столів під кущами лисняться .. барильця з вином (О. Гончар).

○ (1) О́сторонь від, у знач. прийм. з род. в. – указує на об'єкт, розташований на незначній відстані.

Цілй купу, чорну, смердючу, навкидають, наллють осторонь від колодязя (О. Гончар);

Хата стояла осторонь від вулиці (Іван Ле).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me