офіцерик

ОФІЦЕ́РИК, а, ч., розм.

1. Молодий офіцер.

Трапилось так, що старший над Ігнатом був молодесенький офіцерик (П. Куліш);

Молодий офіцерик-верхівець віддавав наказ козакам (О. Довженко);

Він найбільше стерігся отких “херувимів”, як прозвали поміж собою старі солдати щойно спечених офіцериків (А. Дімаров).

2. зневажл. Зменш. до офіце́р.

Офіцерик кинув оком на мовчазну валку селян (В. Винниченко);

Мати .. непогано малювала, грала на арфі, мріяла про освіченого красеня чоловіка і закінчила тим, що збігла з дому з якимось офіцериком (Ю. Збанацький);

Скаженіли німецькі офіцерики (О. Довженко).