падати

ПА́ДАТИ, аю, аєш, недок.

1. Переміщатися, валитися, спрямовуватися і т. ін. зверху вниз під дією власної ваги.

Слуха [Маланка], як стиха лущиться зерно з перестиглого колоса, м'яко пада на землю (М. Коцюбинський);

Листя падає огненними метеликами, і чути звук кожної шпильки з сосни (Ю. Яновський);

– У нас оце якраз яблука падають... Вийдеш на світанку, а вони – бух, бух (Григорій Тютюнник);

// Випадати (про сніг, дощ і т. ін.).

Пада сніг, степи вкриває; Хуга б'є в моє вікно (П. Грабовський);

А потім сонце відсунуло тіні ночі, дощ перестав падати (Н. Рибак);

На вулиці нікого не було, бо падала мжичка (І. Муратов);

// Текти, спадати зверху вниз (про води потоку, річки і т. ін.).

Вода ллється на колеса зверху, обливає їх білою піною і падає довгими пасмами в глибоку долину (І. Нечуй-Левицький);

Цей ручай гомінкий – в долині внизу ставав справжньою річкою, що бігла по камінцях, падала водоспадами і ніколи не вгавала (Ю. Яновський);

// Виділятися з атмосфери; осідати (про туман, росу і т. ін.).

– Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах);

* У порівн. – Я до тебе літатиму З хмари на розмову. На розмову тихо-сумну, На раду з тобою; Опівночі падатиму Рясною росою (Т. Шевченко);

// Заходити, сідати (про сонце).

Вечір тихий; сонечко за гору пада, блищить вода (Марко Вовчок);

Падало сонце. Нечутно гриміло за рікою нагартованим за день жовтожаром (із журн.).

2. Валитися на землю, втрачаючи рівновагу, опору в основі, в ногах.

Статуя хитається і враз із п'єдесталом падає додолу (Леся Українка);

З хмар починали бити блискавки, – вціляли то в одно, то в друге дерево, що з великим гуком, ніби прощаючись із життям, падали, валились на землю (С. Скляренко);

Він хапається руками за сосну, але втриматися не може і падає обличчям у сніг (Григорій Тютюнник);

// Швидко опускатися, сідаючи, лягаючи і т. ін.

Анна падає в знесиллі на широкий ослін в альтанці (Леся Українка);

Доря не хтів вставати. Витріщав очі, налякані світлом, і падав знов на подушку (М. Коцюбинський);

Управитель поспішає до коня, стромляє ногу в стремено і некрасиво, по-бабськи, падає на сідло (М. Стельмах);

Восени прилітають невідомі птиці, З дивним криком падають на ріку (М. Рильський);

// Валитися, руйнуючись.

Стіна тріснула, розійшлася, балки підгнивали-падали, димарі наполовину стриміли (Панас Мирний);

Стеля падала, і по стінах текло... (О. Гончар).

3. Схилятися вниз, опускатися.

Похнюплена голова його зів'яло падає на груди (О. Гончар);

Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський);

[Шабанов:] Шлагбаум падає... Дивлюсь – вагонами вже наших родичів антихристи везуть на захід, з дітьми й старими!.. (О. Довженко);

// Звисати, спадати (перев. про волосся).

Сидить дитина – бліде-бліде личко і чорно-русе волосся аж поза сухенькі плечечки [плечики] пада (Марко Вовчок);

На голову Франка накинула хустку, що з-під неї падали дві довгі коси, перев'язані червоними стрічками (С. Чорнобривець);

З-під шапки чорний чуб падає на веселі очі (М. Стельмах);

// перен. Опускатися круто, уступами.

Від клуні стежка круто падає в яр з холодною джерельною водою (Григорій Тютюнник);

// перен. Знижуватися (про течію, рівень води у водоймищах).

Дніпро падає на протязі між гирлом Прип'яті і Кременчуком майже на 30 м (з наук. літ.).

4. перен. Доходити, долітати, доноситися, ставати чутним (про голос, звуки, пісні і т. ін.).

З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський);

Пісня вже падала біля мене – про удівоньку, що пшениченьку сіє (О. Копиленко).

5. Розповсюджуючись десь, по якій-небудь поверхні, покривати її собою (про світло, тінь і т. ін.).

Світлий промінь пада В садову гущінь (П. Грабовський);

З відчинених дверей на подвір'я падало світло (І. Муратов);

На стіни падала ряба тінь від кущів бузку (П. Панч);

Чудесне буває море влітку, коли сонце падає безконечною дорогою на хвилі (Ю. Яновський);

// Звертатися в чий-небудь бік, спрямовуватися на щось (про погляд, очі і т. ін.).

Погляд її падає на Гелену, немов пронизує її і немов бачить крізь неї (Леся Українка);

Його очі все падали на те місце, де колись-то бачив чорну даму, але її не було там (І. Франко);

// перен. Встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.).

Коли падала ніч і все сліпила, тінями блукали [повстанці] по лісу, по березі річки, по вгородах, жадно шукаючи зустрічей... (А. Головко);

У трави тихо вечір падав (С. Воскрекасенко);

// на кого, перен. Поширюватися на кого-небудь; стосуватися когось.

– Не забувся, але, поміркуй, хто підказав мені, коли побачив сірники? Значить, вина падає на тебе, а я наче й збоку собі стою... (М. Стельмах).

6. Ставати меншим, знижуватися (про те, що вимірюється, обліковується).

На мої плечі скочується ще й нова турбота. Падає видобуток вольфраму (Ю. Мушкетик);

Був [Дорош] зайнятий своїми думками: надої падають, кормів не вистачає (Григорій Тютюнник);

– На всі наші товари, окрім щетини, падає ціна (М. Стельмах);

// Вказувати на пониження тиску (про барометр, манометр і т. ін.).

Коли барометр падає, море штормує, багато подій приходить таких, що дивно стає, де вони могли взятися (Ю. Яновський).

7. перен. Втрачатися або зменшуватися (про віру, надію, сили і т. ін.).

Душа розпливається, Падають сили (А. Кримський);

Не злюбив Василь дворових більш ніж Йосипенка. Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Панас Мирний);

Надія падає, як в морі день (Ю. Яновський).

8. Діставатися кому-небудь, припадати на когось (про те, що можна порахувати).

Найбільше голосів падало на .. дотеперішнього війта (І. Франко);

// Приходитися, випадати на чию-небудь долю.

На підставі формального акту, все, що мав Гордій, припадало Ганні. На неї падала повинність упорядкувати справу (Б. Грінченко);

– Дитина й задихнулася. У матері на руках. Мати плаче. “Чи багато на людину може падати?” – думав директор, простуючи до контори (Ю. Яновський);

Зося Романовська зразу ж по благанні дзвона збагнула, яке горе падає на неї з цими притихлими мідними звуками (М. Стельмах).

9. Гинути в бою, поєдинку.

О, не даремно, ні, в степах гули гармати, і ллялась наша кров, і падали брати... (В. Сосюра);

// Бути захопленим військом противника (про місто, населений пункт, укріплення і т. ін.).

Незабаром вийшли [війська 2-го Українського фронту] до міста Васлуй і, оволодівши ним, швидко просувались на південь. Падали одне за одним міста Роман, Бакеу, Бирлад, Хуші (О. Гончар);

// Переставати діяти, скасовуватися (про політичний лад, уряд і т. ін.).

Радянський політичний лад пав після розвалу СРСР (із журн.).

10. Переставати існувати, гинути (про тварин); дохнути.

Падають потроху люди навколо. Нема вже в мене ні страху, ні жалю до себе (О. Довженко);

Трофейні важкі битюги й красиві чистокровні рисаки спадали в тілі за кілька важких переходів, виснажувались на очах і падали в горах на кожнім кілометрі (О. Гончар);

– Я ще не дуже роздивився, але мені ясно й так, чого зимою падали телята. Тому, що в приміщеннях було холодно і молодняк випоювався водою, а не молоком... (Григорій Тютюнник).

11. перен. Опускатися морально: втрачати значення, авторитет або потрапляти у становище, яке заслуговує осуду.

12. Приходитися на який-небудь склад (про наголос).

Наголос падає на другий склад.

(1) Па́дати в обі́йми кому – кидатися комусь на груди, щоб обійнятися.

Кидається [Річард] до дверей, стрівається з Джонатаном, вони падають один одному в обійми (Леся Українка);

Розмахнув [Віталик] руки, і вона просто в обійми падає йому (О. Гончар);

Підо́зра па́дає / впаде́ див. підо́зра;

Припада́ти (ки́датися, па́дати і т. ін.) до ніг див. припада́ти.

◇ [Аж] ляга́ти [по́котом] (па́дати) від смі́ху (зі смі́ху, з ре́готу і т. ін.) див. ляга́ти;

[Аж] ми́ло па́дає ([клубка́ми] ко́титься, лети́ть і т. ін.) див. ми́ло¹;

А́кції па́дають / упа́ли див. а́кція¹;

Вали́тися (леті́ти, па́дати і т. ін.) з рук див. вали́тися¹;

Вали́тися (па́дати) / звали́тися з ніг див. вали́тися¹;

Вали́тися (па́дати, рідше хили́тися) від ві́тру див. вали́тися¹;

Впада́ти (па́дати, врі́зуватися) / впа́сти (врі́затися) в ду́шу див. впада́ти¹;

Впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі) див. впада́ти¹;

Дух па́дає (занепада́є) / упа́в (занепа́в) див. дух;

Занепада́ти (па́дати) / занепа́сти (упа́сти) ду́хом див. занепада́ти;

За ши́ю [па́дати (си́патися і т. ін.)] див. ши́я;

Лежа́ти (па́дати і т. ін.) / лягти́ (впа́сти і т. ін.) кри́жем див. лежа́ти;

Ма́ло (ледь, ле́две і т. ін.) не ло́пнути (не покоти́тися [по́котом], не па́дати і т. ін.) від (зі) смі́ху (від ре́готу) <�Ма́ло не поло́пати зо смі́ху > див. ло́пати¹;

Ма́нна з не́ба (з небе́с) па́дає див. ма́нна;

(2) Па́дати / впа́сти в безо́дню:

а) безслідно минати, щезати.

В безодню Падали, як олово, віки (В. Сосюра);

б) потрапляти в дуже скрутне, безвихідне становище.

Ігор щохвилі глибше розумів, у яку безодню падає. Та вороття не було. Треба врятувати Тамілу, будь-що врятувати (Л. Дмитерко);

(3) Па́дати / впа́сти в оча́х кого, чиїх – втрачати авторитет і повагу до себе з боку інших або потрапляти у становище, яке заслуговує осуду.

Чим нижче падав в очах військ Денікін, тим вище підносився він, Врангель, в своєму ореолі вигнанця (О. Гончар);

(4) Па́дати / впа́сти з не́ба, перев. із запереч. – діставатися кому-небудь дуже легко, без зусиль, труднощів і т. ін.

Нове не падає з неба в готовому вигляді. Воно завойовує свої права поступово (Л. Дмитерко);

Наші перемоги не падали нам з неба, а здобувалися у важкій боротьбі з ворожим оточенням (В. Козаченко);

У нас поки що так: хто робить, той і має. З неба не падає нікому (В. Дрозд);

(5) Па́дати / впа́сти з п'єдеста́лу – втрачати авторитет, повагу, високе громадське становище і т. ін.

Не ідеалізуйте мене, я насправжки скажу, що я сьогодні боюся, я вже раз падала з п'єдесталу, .. удруге сього не хотіла б (Леся Українка);

(6) Па́дати / впа́сти на колі́на (навко́лішки, ниць, рідко на всі чоти́ри) перед ким і без дод.:

а) виявляти кому-небудь велику шану.

Гірко, принизливо було Ганні відчути себе відстороненою. Чи давно ще падали перед нею ниць, пісень про неї співали (О. Гончар);

б) підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливу і т. ін.; скорятися.

Вдихну у груди пломінь блискавиць, – Щоб перед ворогом не падать ниць, Щоб дихати в його лице вогнем! (Д. Павличко);

в) принижуючись, просити у кого-небудь про щось.

– Курило не з тих, що падають на коліна. Степан Курило – герой! (Д. Бедзик);

– У нас і кращі падають на всі чотири й лижуть Орлову чоботи! – зловтішно мовив слідчий (Валерій Шевчук);

г) виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності.

– Ти ще після всього повинен впасти на коліна, що з тобою так привітно обходяться, що не гордують тобою (з газ.);

(7) Па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без дод.:

а) усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна.

Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: – Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах);

– А нуте, провчіть її, щоб знала – як бариню обдурю... – Панійко! голубонько! – не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний);

// звертатися до кого-небудь з уклінним проханням.

Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський);

б) виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності.

– Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник);

Па́дати до ні́жок.

[Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка);

в) підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися.

Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик);

г) виявляти кому-небудь велику шану.

– Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний);

(8) Па́дати (припада́ти) до стіп (стоп) кому – те саме, що Па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) (див. па́дати);

(9) Па́дати (спада́ти) / впа́сти на го́лову чию, кому і без дод. – несподівано з'являтися, виникати у кого-небудь внаслідок важких обставин (про труднощі, випробування і т. ін.).

Та не скоро ще ця виснажлива праця принесла радість своїм трудівникам. Важкі випробування падали на їх голови одне за одним (О. Довженко);

Лихо, що несподівано впало їй на голову, зламало, придавило бідну жінку (Б. Грінченко);

– Іноді величезне горе, що спадає на голову, менше вражає, як дрібничкова неприємність (Олесь Досвітній);

Розпада́тися (па́дати) / розпа́стися (впа́сти) пра́хом (на прах, у прах) див. розпада́тися¹;

Се́рце па́дає (обрива́ється) / впа́ло (обірва́лося) див. се́рце;

(10) Так і па́дати:

а) (коло кого – чого, рідше за ким – чим) доглядати кого-, що-небудь, турбуватися про когось, щось.

А коло дитини Так і пада [Наймичка], ніби мати (Т. Шевченко);

Давно вже він не робив нічого: не здолав. Падала коло всього сама Маруся (Марко Вовчок);

– Пас, пас ціле боже літо, падав за скотиною (Г. Косинка);

б) упадати за ким-небудь, запобігати ласки в когось.

А вже Парасці – скажи вона слово – він і в огонь піде! так і пада коло неї, здалека побачить – шапку здіймає, здоровкається (Панас Мирний);

Ластівкою падала коло мене дівчина... (М. Коцюбинський).