палко

ПА́ЛКО.

Присл. до палки́й.

В згадках знову давнину тривожим, Як стрілись вперше з вчителем своїм, Бо серце вчителя на сонце схоже – Воно одне, а світить палко всім (М. Гірник);

Світ за очі прогнав мене батечко мій, Що тебе я кохала так палко... (П. Грабовський);

[Молода циганка:] О, Земфіра вміє танцювать, співать, уміє глянуть так ласкаво і палко, що граф одужає одразу! (І. Карпенко-Карий);

Мотря зітхнула, одкинула голову, подумала і, палко обнявши, стала цілувать у губи, в очі, щоку, найлюбіше місце над чорним м'яким вусом (В. Винниченко);

Гості-москалі, слухаючи, як баба палко говорила про політику, і віри самі собі не йняли (Д. Мордовець);

Дніпро в багатьох форсували місцях! Події зростали навально і палко (І. Нехода).