пантрувати

ПАНТРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що, на кого – що, за ким – чим, із спол. щоб, аби і т. ін., розм.

1. Дивитися пильно, уважно.

Стоїть бідне хлопченя, На вогонь пантрує (С. Руданський);

Казанцев став поруч з Олесею й з жадобою пантрував на білу ручку (І. Нечуй-Левицький);

// Стежити за ким-, чим-небудь, спостерігати щось або дотримуватись чогось.

В своїй світлиці, в роговій башті, з котрої мусили пантрувати за вузьким шляхом межи бескидом й ставом і куди вже раз був направлений вибух, сиділи Орися й Катря (М. Старицький);

За цим чорним – звати його Лавро Кихоть – жінка весь час пантрувала скоса (О. Кундзич);

Гнат пантрував Миколу, щоб той уже й рота не відкрив про ту навіжену його братову, язикату Килину (В. Кучер);

Особливо любив він нічні зміни. коли спало місто, окільні села, коли рівно двигтіла його турбіна в бетонному мішку, а він пильно пантрував її норов, її надсадне дахання (В. Яворівський);

// Виглядати кого-, що-небудь; чекати на когось, щось.

Тимофій пантрує під стовпом, коли кум ітиме із лісничим до корчми (Марко Черемшина).

2. Доглядати кого-, що-небудь; дбати про когось, щось.

– Чи я на те десять літ доглядала вас, пантрувала, як малої дитини, як свого рідного, щоб ви тепер робили мені такий скандал? (І. Франко);

– А чим Біда вам не сподобався? – Біда себе пантрував. Нам ріжки та ніжки, а собі решту, і до панів милостивий, – відлупить та й пустить (П. Панч).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

пантрувати

Значення в інших словниках