панувати

ПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., над ким – чим, у кому – чому.

1. Мати владу над ким-, чим-небудь.

Народився Гордій з давнього панського роду, що звик панувати над мужиком і так виробив у собі цю потребу панувати, що вона передавалася спадщиною від батька до сина (Б. Грінченко);

[Нартал:] Хотів би ти, щоб Карфаген тепера над Римом панував, хоч би й любов'ю? (Леся Українка);

Словом, Лукашевич панував Серед моря муки і проклять... Ну, та к бісу! Хто це пригадав? Панували – більш не панувать! (М. Рильський);

// перен. Все охоплювати, заповнювати собою (про пори року, сили, явища природи і т. ін.).

Тоді саме весна панувала, і такий то був вечір сильно рожевий (Марко Вовчок);

Він згадав .. ту тишу, той спокій, який панував тоді в цьому домі (І. Нечуй-Левицький);

Холодна осіння ніч цілковито панувала над околицею (М. Трублаїні);

// перен. Підкоряти собі (природу, сили стихії).

Сашко .. вирішив зробитися авіатором, а не моряком. Адже моряк панував тільки над водною стихією, а літун [льотчик] панував над водами, землями і самим повітрям (Ю. Смолич);

// перен. Переважати в людській свідомості, суспільних стосунках і т. ін.

Не цінності минулого, не ідеали майбутнього, не класовий, національний, партійний, релігійний або будь-який ще “загальний” інтерес повинні панувати у суспільстві, найвищою цінністю повинна визнаватися людина, її життя та здоров'я, інтереси та потреби, її добробут повинні стати кінцевою метою сучасної політики (із журн.);

За відомостями Наркомінсправ в петлюрівських колах на той час панував погляд, що виступ Ю.Тютюнника не мав характеру регулярного бою і міг лише зміцнити в окремих районах повстанські загони і затримати їх там до весни, коли планувалося почати регулярне завоювання України (з наук.-попул. літ.);

Панує думка;

// перен. Охоплювати, володіти (про людські почуття або відчуття).

Чутки тискались до вух, рипів голос німецького капрала, панував жах (Ю. Яновський);

Огей стрепенувся. Тепер ним панував могутній дух легкості (Олесь Досвітній).

2. перен. Мати переважне в порівнянні з чим-небудь поширення; безмежно поширюватися.

Над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум (М. Коцюбинський);

Тепер голос Владка, чистий і повний, мов голос дзвона, панував у залі (І. Франко);

Кругом панує вільний труд, Бо то вже край – не край загнання, На віки вічні збувся люд Години тяжкого конання (П. Грабовський);

У родині Горобців панував повний матріархат (М. Зарудний).

3. Жити, як пан, пані; розкошувати.

Зозуля кувала, Правдоньку казала. Буду сто літ жити, Тебе годувати, В жупані ходити, Буду панувати (Т. Шевченко);

Сосіди [сусіди] кажуть, що я паную. Я не паную, я гірко горюю (П. Чубинський);

[Бичок:] Я тобі скажу, хоч би й про жінку нашого станового, адже вона йому не вінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані! (М. Кропивницький).

4. над чим. Підноситися над навколишніми предметами, ландшафтом, місцевістю; височіти.

Одного дня по обіді я помаленьку видрався на гору Бріярку. Ця пірамідальна гора панує над усією Щавницею (І. Нечуй-Левицький);

Пануючи над цілим районом казарм та робітничих халуп, густим чорним димом валувала в небо цегельня (О. Гончар).

(1) Панува́ти над собо́ю – уміти стримувати свої почуття, володіти собою.

[Люцій (ледве-ледве панує над собою:)] Ти доведеш мене до божевілля, чи до гріха! (Леся Українка).