параліч

ПАРА́ЛІЧ, у, ч.

1. Хвороба, що позбавляє який-небудь орган або органи здатності нормально діяти (робити рухи, розмовляти і т. ін.).

При паралічі втрачається рухомість певної частини тіла (з навч. літ.);

[Милевський:] Оце був я у нього перед виїздом, застав його зовсім у поганому стані, ходить не може, нейрит чи нервовий параліч (Леся Українка);

// без дод., перен. Уживається в лайливих виразах, у закляттях.

– А параліч би тебе бив, ти... дрантюго вошивий! Кого ти б'єш – мене, стару жінку і матір? (П. Козланюк).

2. чого, перен. Втрата здатності до дії, повна бездіяльність.

– Отже, панове хлібороби, .. земля без викупу – це параліч державного кредиту (М. Стельмах).

3. Стан вимушеної бездіяльності, застою.

Параліч пам'яті.

(1) Пара́ліч (розм. роди́мець, грець) уда́рив (поби́в, розби́в) кого – кого-небудь раптово уразив параліч або апоплексичний удар.

– Як колода, лежить [пан] і не ворухнеться. – Значить, грець ударив! – одгадав старечий чоловік (Панас Мирний);

Неосудного вдарив параліч. Він упав, охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (І. Микитенко);

Банкір, той, що увійшов останній, – не витримав. Його вдарив грець (Ю. Смолич);

Винен дядько Никодим, який провокував робітників на ексцеси? Ні, винен я. Батька розбив параліч (В. Винниченко);

“Паскудний покруч!” – подумки звернувся він до небіжчика імператора. – “Якби тебе вчасно грець побив, мій батько був би ще живий. І мама також” (О. Авраменко);

– Узяти його, зрадника! Він, богозневажник і святотатець, прикидався тільки, буцім його родимець побив, щоб над нашим святим і над нами поглумитися! (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

△ (2) Прогреси́вний пара́ліч – психічне захворювання людини, зумовлене сифілітичним ураженням центральної нервової системи.

◇ (3) Ні́би (мов, нена́че і т. ін.) пара́ліч розби́в (уда́рив) кого – хто-небудь чомусь не може рухатися, діяти, впав у стан нерухомості, заціпеніння.

Графиню ніби параліч вдарив. Вона хотіла встати з крісла і не могла (О. Донченко).