пасти

ПА́СТИ¹, су́, се́ш, недок.

1. кого, що, рідко без дод. Виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею.

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом (Т. Шевченко);

Я все була у роботі та роботі: коли не гусей пасла, то шила; коли не шила, то пряла (Панас Мирний);

Спершу не з якою охотою пішов був Артем до отари. Але скоро звик і до овець, і до степу, де пасли, і до діда-чабана (А. Головко);

* Образно. Я – добрий вітер, я пасу вам хмари На голубих лугах ясного неба (І. Муратов).

2. без дод., діал. Пастися.

Тут ущипне [вівця] травку, там ущипне та й далі, та й далі. Не пасе так, як худобина, тілько щипле, як дитина (І. Франко).

◇ Куди́ Мака́р теля́т не ганя́в (рідше не ганя́є, не го́нить і т. ін.) <�Де Мака́р теля́т пасе́ (не пас)> див. ганя́ти;

(1) Не пас свине́й хто з ким – хтось не був з кимсь у товариських взаєминах і не терпить фамільярності.

– Чого ти кричиш на мене! Ну, я з тобою свиней не пас! Ну, коли хочеш в мене служити, то не тикай на мене, бо я тут пан, – промовив уже сердито Бродовський (І. Нечуй-Левицький);

(2) Па́сти за́дніх (за́дні) – відставати від когось або поступатися перед кимсь у чому-небудь.

[Пріська:] Що захоче Никодим, то так і буде, навіть і Пилип Дорофейович при них вже став задніх пасти (І. Карпенко-Карий);

– Та й ти ж на педпрактиці не пас задніх (М. Стельмах);

А я? Хвалитися не звик, але теж не пас задніх (А. Крижанівський);

– То отже слухай, Христино батьківно, – жартує панич. – Будь однині моєю слугою і дай мені, будь ласка, умитися... Шабаш тепер, Маріє Іванівно! Пасіть задні (Панас Мирний);

(3) Па́сти ластів'я́т (пташо́к) – бездумно вдивлятися у кого-, що-небудь, думаючи про щось інше.

– Не можу терпіти людей, що з ідіотською усмішкою пасуть ластів'ят, в той час коли йдеться про такі речі (О. Гончар);

(4) Па́сти очи́ма (о́ком, зо́ром, по́глядом) кого, що, на кого – що, за ким – чим, в що і без дод. – дуже пильно стежити за ким-, чим-небудь або здійснювати контроль, нагляд за кимсь.

Полю просо за током, а він мене пасе оком (прислів'я);

Хоч оба [обидва] ми з братом Митродором І день і ніч довкола пасли зором, В монастирі ще панував спокій (І. Франко);

Все нишпорить [в'язень] очима по стінах загорожі. Так і паси його очима, бо незчуєшся, як не стане (В. Винниченко);

Після першої спроби більше не приставав [слідчий], лише пас очима оддалік та дослухався до розмов одним вухом (І. Багряний);

Він би й пішов звідси з великою охотою, та як підеш, коли, здається, кожне так і дивиться на тебе, не спускає очей, а найперше – Пистина Майорчик пасе поглядом (Є. Гуцало);

// дивитися на що-небудь, розглядати.

Держачи руки під кожухом, очима пасу на всі боки (І. Франко);

Ступаючи з ломакою попереду, він зухвало пас очима в глитайські двори (О. Гончар);

Вадим вродливий надзвичайно, дівчата так і пасуть його очима (Ю. Мушкетик);

Попаса́ти очи́ма (час від часу).

Я часто вже крізь тин очима попасав. Який чудовий плід там .. скрізь понависав (І. Франко);

(5) Па́сти о́чі перев. на чому:

а) пильно дивитися.

Сльоза, похнюпившись, потайки спідлоба пас очі на Катриних колінах (П. Панч);

Варто йому [учителю] відвернутися – і вже Конопельський пасе очі під партою (Ю. Збанацький);

б) (на що) зазіхати на що-небудь, прагнути заволодіти чимсь.

– А ти, Микито, ґрунтика не продавай, бо вже отой Петренко пасе на його [нього] очі (С. Васильченко);

(6) Па́сти сви́ні з ким, перев. із запереч. – бути з ким-небудь у товариських, приятельських, фамільярних стосунках.

– Чого ти кричиш на мене! Ну, я з тобою свиней не пас! Ну, коли хочеш в мене служить, то не тикай на мене, бо я тут пан , – промовив вже сердито Бродовський (І. Нечуй-Левицький);

Ганна виговорювала чоловікові: – Стидався би, Тимофію! Як ти до дядька Оксентія кажеш? Що ти з ним .. разом свині пас? (Ю. Смолич);

(7) Хоч на ли́сині паси́ (роби́) що – немає місця для чого-небудь.

– От тепер і пострибайте без земельки, а худобу хоч на лисині паси! (П. Панч).

ПА́СТИ², паду́, паде́ш.

Док. до па́дати 1–5, 7–9, 11.

Осінні морози пали – вечори й ранки стали морозити (Марко Вовчок);

Ось-ось паде блискавиця, ось-ось ударить грім (М. Коцюбинський);

Троянці всі замурмотали, Дидоні низько в ноги пали (І. Котляревський);

Далі пав [Наум] перед образами навколішки і моливсь (Г. Квітка-Основ'яненко);

Я пав духом на час, я заслаб в самоті, Весь погнувся під горя вагою (П. Грабовський);

Один дощик об Миколі Випав в ранню добу... Тут ще пошесть престрашенна Пала на худобу... (І. Манжура);

А до того ще й голодний рік настав, – дощів, кажуть, не було до самого Петра; яка була скотина, пала за літо (Д. Мордовець).