пасти

ПА́СТИ¹, су́, се́ш, недок.

1. перех., рідко неперех. Виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею.

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом (Шевч., II, 1963, 38);

Я все була у роботі та роботі: коли не гусей пасла, то шила; коли не шила, то пряла (Мирний, І, 1954, 71);

Спершу не з якою охотою пішов був Артем до отари. Але скоро звик і до овець, і до степу, де пасли, і до діда-чабана (Головко, II, 1957, 212);

*Образно. Я — добрий вітер, я пасу вам хмари На голубих лугах ясного неба (Мур., Осінні сурми, 1964, 18).

◊ Де Мака́р теля́т пасе́ — дуже далеко; невідомо де.

Дехто попхався аж туди, де Макар телят пасе! (Мирний, IV, 1955, 352);

Па́сти за́дніх — бути позаду, відставати, поступатися у чомусь.

[Пріська:] Що захоче Никодим, то так і буде, навіть і Пилип Дорофейович при них вже став пасти задніх (К.-Карий, І, 1960, 455);

Юнацтво, захоплене почином старших, виявляло варті зачудовання намагання не тільки не пасти задніх, а й переганяти своїх батьків (Досв., Вибр., 1959, 352);

Па́сти очи́ма (о́ком, зо́ром) кого, що, на кого — що, за ким — чим і без додатка — дивитися пильно, не відриваючи очей, погляду від кого-, чого-небудь.

Сіла [Одарка] оддалік, руки склала, сидить нерухома, та пасе нас очима… (Вовчок, VI, 1956, 263);

Вона пасла очима за найменшим рухом свого Петра: боялася сказати якусь дурницю (Кос., Новели, 1962, 147);

Та, хоч оба ми з братом Митродором І день і ніч довкола пасли зором, В монастирі ще панував спокій (Фр., XIII, 1954, 290);

Па́сти [очи́ма] пташо́к (ластів’я́т) і т. ін. — бездумно або безнадійно втуплюватись у кого-, що-небудь.

— Он гляньте краще на той табун диких гусей, — аж злість бере, що не можна дістати.. — А ви все ще, колего Рудик, мов кіт той, пасете очима пташок? Плюньте на це діло… (Коцюб., І, 1955, 196);

— Не можу терпіти людей, що з ідіотською усмішкою пасуть ластів’ят, в той час коли йдеться про такі речі (Гончар, Тронка, 1963, 43);

Па́сти о́чі на що — прагнути заволодіти чим-небудь, зазіхати на щось.

— Грунтика не продавай, бо вже отой Петренко пасе на його очі, ні за що не продавай… (Вас., Вибр., 1944, 113).

2. неперех., діал. Пастися.

Тут ущипне [вівця] травку, там ущипне та й далі, та й далі. Не пасе так, як худобина, тілько щипле, як дитина (Фр., IV, 1950, 25).

ПА́СТИ³, паду́, паде́ш. Док. до па́дати 1-5, 7-9, 11.

Осінні морози пали — вечори й ранки стали морозити (Вовчок, І, 1955, 363);

Ось-ось паде блискавиця, ось-ось ударить грім (Коцюб., II, 1955, 134);

Троянці всі замурмотали, Дидоні низько в ноги пали (Котл., І, 1952, 71);

Далі пав [Наум] перед образами навколішки і моливсь (Кв.-Осн., II, 1956, 87);

Я пав духом на час, я заслаб в самоті, Весь погнувся під горя вагою (Граб., І, 1959, 381);

Один дощик об Миколі Випав в ранню добу… Тут ще пошесть престрашенна Пала на худобу… (Манж., Тв., 1955, 44);

А до того ще й голодний рік настав, — дощів, кажуть, не було до самого Петра; яка була скотина, пала за літо (Морд., І, 1958, 42).

◊ Ні сі́сти ні па́сти див. сіда́ти.