пищання

ПИЩА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. пища́ти і звуки, утворювані цією дією.

Вилися між деревами якісь сіренькі пташечки, малесенькі, з пищанням своїм веселим (Марко Вовчок);

Біля ніг почулося жалібне пищання, поскімлювання. Гук розгорнув бур'ян, побачив між ним ще сліпе лисенятко (О. Бердник);

Про дітей не думав [Гордій], навіть більше: не бажав їх. Дитина – се пелюшки, крик, пищання, купання (Б. Грінченко);

– Війта вибирають! – почулися голоси знадвору і разом з ними розпачливі крики, прокляття та пищання жінок (І. Франко);

Виявити їх [уламки метеоритів] можна тільки за допомогою міношукача.., про бажану знахідку свідчить пищання у навушниках (з наук. літ.).