плакучий

ПЛАКУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який часто плаче, схильний до плачу, сліз; плаксивий.

[Кум:] Плаксуном не буде [Омелько] зроду: Не плакучого він роду! (О. Олесь);

* Образно. Плакуча й холодна осінь старила дерева (Іван Ле і О. Левада);

// рідко. Наповнений сльозами, заплаканий (про очі).

Укрита латками, .. в драній свитинці, з плакучими очима – стала перед нею її доля (І. Нечуй-Левицький).

2. Схожий на плач, який нагадує плач.

Виразно роздався тонкий, як струна, .. плакучий лемент... То заплакала Одарочка (Панас Мирний);

// Дуже сумний, журливий (про музику, пісню і т. ін.).

Починає було Марина пісню, сидячи .. в хаті. І пісня та не дрібна, не швидка та весела, а жалібна, витяжна, плакуча (І. Нечуй-Левицький).

3. Який має звислі довгі стебла, гілки (про дерева, кущі, трави).

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори (М. Коцюбинський);

У Каленика Романовича .. росла [перед дімочком] плакуча верба з довгими-довгими пацьорками, що звисали мало не до землі (І. Сенченко);

З плакучою кроною найбільш поширені береза бородавчаста, горобина, жовта акація та верба біла (з наук. літ.);

// Опущений донизу, звислий (про гілки таких дерев, кущів, стебла трав).

Тихо, журливо кива головою, Віттям плакучим верба (Леся Українка);

Придорожня береза вже гойдала на плакучих гілках зелений димок брості (М. Стельмах).