плач

ПЛАЧ, ч.

1. род. пла́чу́. Дія за знач. пла́кати 1 і звуки, утворювані цією дією.

Плачем лиха не виплачеш (прислів'я);

Не чуть нічого. Час минає. А потім крик, А потім гвалт, І плач почули із палат – Почули сови (Т. Шевченко);

– Не чіпайте мене, я не хочу до вас, – з плачем виривалися слова (М. Стельмах);

* У порівн. Задзвеніли слова її по хаті, як плач... (Марко Вовчок);

// перен. Жалібні, протяжні звуки (вітру, бурі, музичного інструмента і т. ін.).

Як той вітру плач в каміні Поривав мене! (Леся Українка);

Свіжий, кріпкий вітрець .. доносив до слуху .. тужливий плач трембіти (І. Франко).

2. род. пла́ча. Старовинна обрядова жалібна пісня на похороні, поминках або весіллі.

До похоронних пісень примикали різного роду плачі й голосіння. (з наук. літ.);

// Пісня на зразок старовинних обрядових жалібних пісень, що виражає скорботу, сум, тугу за померлим.

3. род. плачу́. Виділення рослинного соку в місцях надрізу, пошкодження стебел, деревини.

Наприкінці весняного плачу, коли лоза [винограду] стає пружною і гнучкою, її підв'язують (з наук.-попул. літ.).

Души́тися (дави́тися) слі́зьми́ (сльоза́ми, пла́че́м, від пла́чу́ і т. ін.) див. души́тися;

Захлина́тися / захлину́тися пла́че́м (від пла́чу́, слі́зьми́, сльоза́ми і т. ін.) див. захлина́тися;

Збира́ється / зібра́лося на плач див. збира́тися;

(1) Сухи́й плач – те саме, що Сухе́ рида́ння (див. рида́ння).

◇ Заку́шувати (заку́сувати) / закуси́ти плач (по́смішку) див. заку́шувати¹;

Захо́дитися / зайти́ся пла́че́м (рида́нням, сльоза́ми, від пла́чу, від рида́ння, від сліз і т. ін.) див. захо́дитися²;

Крик (зойк, плач і т. ін.) розпу́ки див. крик¹;

(2) Плач бере́ кого – хто-небудь хоче плакати, комусь хочеться плакати.

А ж плач його бере, – який він несміливий та незугарний (Панас Мирний);

(3) Плач на рі́ках вавило́нських (Вавило́на) – невтішний сум, туга за чим-небудь, безповоротно втраченим.

–Тепер що не день, то й чутка йде про грабунки та розбої .. – Плач стоїть на ріках вавилонських: ридає мати невтішно за дочкою і роздирає ризи свої родитель за загиблим сином, – обізвався диякон (М. Старицький);

(4) Хоч плач, хоч скач:

а) уживається для вираження марності чиїхось зусиль, неможливості, безсилля зробити, вдіяти що-небудь; що не роби.

Як стане було той Гопченко гопки, то вже не зіб'єш його нічим, – хоч плач, хоч скач, а зробить, як сказав (Ю. Яновський);

б) уживається для вираження скрутного або безвихідного становища, коли не можна щось змінити, переінакшити.

Машину цю створили винахідники .. Склали договір на роботу, а тепер хоч плач, хоч скач! (П. Автомонов);

(5) Хоч [сядь та й (ти)] плач – уживається для вираження скрутного або безвихідного становища, відчаю, досади і т. ін.

Поривається бігти Катря, а ноги мов самі прикипіли до землі. Ніяк не несуть, хоч плач (В. Кучер);

[Федір:] Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає – хоч сядь та й плач (І. Карпенко-Карий);

Знову .. дощ. Хоч ти плач (В. Мисик).