плач

ПЛАЧ, ч.

1. род. пла́чу́. Дія за знач. пла́кати 1 і звуки, утворювані цією дією.

Плачем лиха не виплачеш (Укр.. присл.., 1955, 70);

Не чуть нічого. Час минає. А потім крик, А потім гвалт, І плач почули із палат — Почули сови (Шевч., II, 1963, 33);

— Не чіпайте мене, я не хочу до вас, — з плачем виривалися слова (Стельмах, І, 1962, 344);

*У порівн. Задзвеніли слова її по хаті, як плач… (Вовчок, І, 1955, 266);

// перен. Жалібні, протяжні звуки (вітру, бурі, музичного інструмента і т. ін.).

Як той вітру плач в каміні Поривав мене! (Л. Укр., IV, 1954, 181);

Свіжий, кріпкий вітрець.. доносив до слуху .. тужливий плач трембіти (Фр., III, 1950, 16).

◊ Заку́шувати (заку́сувати, закуси́ти) плач див. заку́шувати¹;

Захлина́тися (захлину́тися) пла́че́м див. захлина́тися;

Захо́дитися (зайти́ся) пла́че́м див. захо́дитися²;

Збира́ється (зібра́лося) на плач кому, безос. — хочеться плакати кому-небудь.

Стерня коле босі ноги, аж на плач збирається Хариті (Коцюб., І, 1955, 17);

— Я не хочу їсти, — сказав тихо Семен, та так подивився, що Дарці аж на плач зібралося (Л. Укр., III, 1952, 638);

Плач бере́ див. бра́ти;

[Уда́ритися] в плач (рідко в плачі́) — зненацька почати плакати.

— Ми з ним розправимося.., щоб не видавав своїх, — порядкував Довбня. — Василь ударився в плач (Мирний, IV, 1955, 113);

— Сестра ледве на ногах встоїть.. Що тобі, кажу, слаба? А вона в плач. — Не слаба, каже, боюся. Од безсоння звелась (Коцюб., II, 1955, 79);

Повернувся я додому, розказав усе жінці, а вона в плачі (Жур., Опов., 1956, 185).

2. род. пла́ча. Старовинна обрядова жалібна пісня на похороні, поминках або весіллі.

До похоронних пісень примикали різного роду плачі й голосіння.. (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 506);

// Пісня на зразок старовинних обрядових жалібних пісень, що виражає скорботу, сум, тугу за померлим.

Смерть Леніна викликала невимовну тугу по всій землі нашій радянській.. Як же могли не озватися плачами на неї наші співці народні? (Тич., III, 1957, 139).

3. род. плачу́. Виділення рослинного соку в місцях надрізу, пошкодження стебел, деревини.

Наприкінці весняного плачу, коли лоза [винограду] стає пружною і гнучкою, її підв’язують (Наука.., 2, 1969, 47).