поберегти
ПОБЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. побері́г, регла́, ло́; док., кого, що.
1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти.
[Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (І. Микитенко).
2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь.
Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (А. Хорунжий);
З Тодорчиного язика просилося розпитати про нову жінку, але поберегла Григора (Б. Харчук);
Пізно ввечері з кількома підводами вирушила на Кубань і я. Мені хочеться знайти брата і поберегти батька (В. Лихоносов).
(1) Поберегти́ себе́ – те саме, що поберегти́ся 1.
[Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб'язку (М. Кропивницький).
Значення в інших словниках
- поберегти — поберегти́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поберегти — -ежу, -ежеш; мин. ч. поберіг, -регла, -регло; док., перех. 1》 Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. 2》 Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь. Поберегти життя. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поберегти — Поберегти́, -режу́, -реже́ш; побері́г, -регла́, -регли́; побері́гши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поберегти — ПОБЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. побері́г, регла́, ло́; док., перех. 1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. [Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (Мик., І, 1957, 293). Словник української мови в 11 томах
- поберегти — Поберегти, -ся см. поберігати, -ся. Словник української мови Грінченка