1. Словник української мови в 11 томах

поберегти

ПОБЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. побері́г, регла́, ло́; док., перех.

1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти.

[Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (Мик., І, 1957, 293).

2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь.

Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (Хор., Ковила, 1960, 50).

Поберегти́ себе́ — те саме, що поберегти́ся 1.

[Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб’язку (Кроп., І, 1958, 467).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поберегти — поберегти́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поберегти — -ежу, -ежеш; мин. ч. поберіг, -регла, -регло; док., перех. 1》 Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. 2》 Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь. Поберегти життя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поберегти — Поберегти́, -режу́, -реже́ш; побері́г, -регла́, -регли́; побері́гши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. поберегти — ПОБЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. побері́г, регла́, ло́; док., кого, що. 1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. [Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (І. Микитенко). Словник української мови у 20 томах
  5. поберегти — Поберегти, -ся см. поберігати, -ся. Словник української мови Грінченка