поблискувати

ПОБЛИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Блискати час від часу або помалу, слабким блиском.

На городі вітер шумить вербами, надворі чорно, блискавиця поблискує (Марко Вовчок);

Голка жваво поблискує в швидких руках [дівчини] (Леся Українка);

Машини одверто, гордовито й холодно поблискують металом навіть тут людина без них ніщо (В. Винниченко);

Над річкою і лісом засинювалось небо: здалеку-предалеку, погуркуючи та поблискуючи, накочувала гроза (Григір Тютюнник);

Сонце похилилось до заходу. Поблискує через просвіти в кронах тополь (Ю. Збанацький);

Величезна новочеркаська гора з будиночками й по-азіатськи величним собором маліла на очах, і до смерку, до туману все поблискували золотом його бані, а сам собор все маячів і нарешті розтанув білою хмариною, як зірка в небі... (В. Лихоносов);

Віддалік поміж засніженими соснами одиноко поблискувала лампочка (Яків Баш);

Хлопців двоє чи троє поблискують збоку цигарками (Ю. Мушкетик).

2. Блищати час від часу.

Малі чорні очі неспокійно поблискували (М. Коцюбинський);

Ген недалечко, крізь віття, поблискує вода (О. Донченко);

Поблискуючи нікельованими ручками м'яких купе, сяючи яскраво освітленими вікнами, тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов інший експрес, – так званий “Тихоокеанський експрес нумер один” (І. Багряний);

Я вирішив виїхати і перекинути загони “Рондьош гарди” на південь – до Хуста, Рахова, а може, й вище в гори, – сказав генерал, поблискуючи золотими зубами й оббиваючи попіл з сигарети (С. Скляренко);

// Виділятися раз у раз білизною, блиском; біліти.

Легінь таки й направду був дуже красний: суті рум'янці грали на здорових, темного кольору лицях, поблискували рівні зуби з-під вуса (Г. Хоткевич);

Санаторій знову набрав більш-менш привабливого вигляду. Весело поблискували білі стіни (Ю. Збанацький);

На блідому обличчі виразно окреслені губи, з-під тонких чорних вусів поблискують рівні гострі зуби, так щільно поставлені, що здається: їх удвічі більше, ніж треба (П. Загребельний).

3. перен. Раптово з'являтися раз у раз.

Лице зблідло, в очах стала розгоратись, поблискувати п'яна потьмарена пристрасть (С. Васильченко);

В його хитрих очах поблискувала втіха, втіха від подвійного задоволення: по-перше, частуватись і, по-друге, загрібати добрі гроші за це частування (із журн.).

◇ (1) Побли́скувати очи́ма (о́ком) на кого – що і без дод. – кидати погляд (погляди), поглядати на кого-, що-небудь час від часу.

Данько, відкотивши комір шинелі, наїжачений сидить коло матері, жадібно поблискує з-під папахи на рідні місця (О. Гончар);

Василь в одній жилетці, з закустраною головою несамовито бігав по хаті, поблискуючи своїми сірими очима (Панас Мирний);

Усі мимоволі, подивились у бік Мирона. Він так само крутив вуса та поблискував очима (В. Винниченко);

Вдоволено поблискував [Микола Іванович] на завуча вузенькими масними очима (Ю. Збанацький);

– Хлопці, не беремо землі, вона й так наша, – гарячкував поміж людьми Латочка, поблискуючи виряченим оком (Григорій Тютюнник).