поблискувати

ПОБЛИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Блискати час від часу або помалу, слабким блиском.

На городі вітер шумить вербами, надворі чорно, блискавиця поблискує (Вовчок, І, 1955, 246);

Голка жваво поблискує в швидких руках [дівчини] (Л. Укр., III, 1952, 473);

Сонце похилилось до заходу. Поблискує через просвіти в кронах тополь (Збан., Сеспель, 1961, 209);

Віддалік поміж засніженими соснами одиноко поблискувала лампочка (Баш, На .. дорозі, 1967, 54);

Хлопців двоє чи троє поблискують збоку цигарками (Мушк., Чорний хліб, 1960, 25).

◊ Побли́скувати [очи́ма (о́ком)] на кого — що і без додатка — кидати погляд (погляди), поглядати на кого-, що-небудь час від часу.

Данько, відкотивши комір шинелі, наїжачений сидить коло матері, жадібно поблискує з-під папахи на рідні місця (Гончар, II, 1959, 137);

Василь в одній жилетці, з закустраною головою несамовито бігав по хаті, поблискуючи своїми сірими очима (Мирний, IV, 1955, 126);

Вдоволено поблискував [Микола Іванович] на завуча вузенькими масними очима (Збан., Малин. дзвін, 1958, 41);

— Хлопці, не беремо землі, вона й так наша, — гарячкував поміж людьми Латочка, поблискуючи виряченим оком (Тют., Вир, 1964, 406).

2. Блищати час від часу.

Малі чорні очі неспокійно поблискували (Коцюб., II, 1955, 30);

Ген недалечко, крізь віття, поблискує вода (Донч., І, 1956, 49);

// Виділятися раз у раз білизною, блиском; біліти.

Легінь таки й направду був дуже красний: суті рум’янці грали на здорових, темного кольору лицях, поблискували рівні зуби з-під вуса (Хотк., II, 1966, 52);

Санаторій знову набрав більш-менш привабливого вигляду. Весело поблискували білі стіни (Збан., Сеспель, 1961, 21).

3. перен. Раптово з’являтися раз у раз.

Лице зблідло, в очах стала розгоратись, поблискувати п’яна потьмарена пристрасть (Вас., І, 1959, 258).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

поблискувати

Значення в інших словниках