побілити

ПОБІЛИ́ТИ, білю́, бі́лиш, док., що.

1. Док. до біли́ти.

Двічі побілила [Маланка] хату знадвору і всередині (М. Коцюбинський);

Побілила [Катерина] вапном стіни (С. Чорнобривець);

Побіливши обличчя Данилові й намалювавши яскраві губи, Прудивус зачорнив йому смолою два передні зуби, і на тому справу скінчив (О. Ільченко);

Заскочена [Олеся] наглим, хоч сподіваним виступом сотні, не мала часу причепуритися як слід, побілити лице та набагрити уста (Б. Лепкий);

* Образно. Прийшла розсудлива зима І світ пістрявий побілила (М. Рильський);

Полотно побілять молодиці (А. Малишко);

Побілила злоба темні лиця [гостей митрополита] (Д. Павличко).

2. Закінчити білити.

– Молодці, – похвалила Марина. – От і побілили... Так і завжди тримайте (Микола Чернявський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. побілити — побіли́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. побілити — -білю, -білиш, док., перех. 1》 Док. до білити. 2》 Закінчити білити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. побілити — МА́ЗАТИ (покривати шаром чогось рідкого або жирного; укривати шаром глини), МАСТИ́ТИ, ЗМА́ЩУВАТИ, ЗМА́ЗУВАТИ, ОБМА́ЗУВАТИ, ОБМА́ЩУВАТИ, ВИМА́ЗУВАТИ, ВИМА́ЩУВАТИ, ШМАРУВА́ТИ (ОБШМАРО́ВУВАТИ) (взагалі щось чим-небудь); МА́СЛИТИ (маслом); НАМА́ЗУВАТИ... Словник синонімів української мови
  4. побілити — ПОБІЛИ́ТИ, білю́, бі́лиш, док., перех. 1. Док. до біли́ти. Двічі побілила [Маланка] хату знадвору і всередині (Коцюб., II, 1955, 29); Побілила [Катерина] вапном стіни (Чорн., Визвол. Словник української мови в 11 томах
  5. побілити — Побілити см. побілити. Словник української мови Грінченка