повбирати

ПОВБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Одягти всіх або багатьох.

Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок (І. Нечуй-Левицький);

// Гарно одягти; нарядити (всіх або багатьох).

Матері повбирали своїх дочок, як ляльок (І. Нечуй-Левицький).

2. Надягти на себе все або багато чого-небудь.

Молодиці і дівчата-відданиці виглядали як у свято, найкраще своє лудіння на себе повбирали, і воно на них як жар горіло, аж сміялося (Я. Качура).

3. Прикрасити, прибрати чимсь усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох.

Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира (Г. Квітка-Основ'яненко);

Гостей в гірлянди повбирали, на зустріч в місто повели (П. Тичина);

* Образно. Прислухався я їй раз, як вона вела якусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна, то не прощено би їй ніколи тих дурниць, котрі, немов цвітами, повбирала гарними словами (О. Кобилянська);

Ой ти, краю, наш раю! Ти сяєш степами-полями, Повбиравши степи та поля, мов стрічками, річками (П. Куліш).

4. розм. Забруднити, вмочивши в щось, обсипавши чимсь, усе або багато чого-небудь.

В'язова тінь кудлата, що звисала Над берегом, була така густа І чорна-чорна, що у неї можна Було, неначе в смолу, повбирати Рукава наших білих сорочок (І. Вирган).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

повбирати

Значення в інших словниках