поверхня
ПОВЕ́РХНЯ, і, ж.
1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь.
Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Г. Хоткевич);
Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Яновський);
// Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін.
Блакитне небо відбило свої фарби на поверхні води (Олесь Досвітній);
Упавши на білу поверхню сметани, соляні крупинки враз подзьобали її сірими цяточками (І. Сенченко);
// геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф.
Поверхня західного Лісостепу дуже розчленована глибокими балками і долинами рік (з наук. літ.).
2. мат. Межа, що відділяє геометричне тіло від зовнішнього простору або від іншого тіла; слід руху якої-небудь лінії в просторі.
Бічна поверхня правильної піраміди дорівнює добуткові периметра основи на половину апофеми (з навч. літ.).
(1) Сти́чні пове́рхні – поверхні, які взаємно стикаються.
△ (2) Де́нна пове́рхня, геол. – поверхня землі.
При довготривалому піднятті .. ділянки вся товща порід, що лежить над гранітом, може бути зруйнована і знесена водою, а граніт – вийти на денну поверхню (з наук.-попул. літ.);
(3) Ізометри́чні пове́рхні, мат. – такі поверхні в евклідовому просторі або рімановому просторі, що між ними можна встановити взаємно однозначну точкову відповідність, за якої кожна спрямлена крива однієї з поверхонь має своїм образом також спрямлену криву і тієї ж довжини.
Приклад ізометричної поверхні – сукупність поверхонь, отриманих згинанням даної поверхні (з наук.-попул. літ.);
(4) Еквіпотенціа́льна пове́рхня – поверхня, в усіх точках якої однаковий потенціал;
(5) Циліндри́чна пове́рхня мат. – поверхня, утворена поступальним рухом прямої лінії за заданою кривою.
Кость пришвартував човна, вискочив нагору і, вправно балансуючи, побіг уздовж циліндричної поверхні понтона (Ю. Яновський).
◇ Виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́пливти, ви́ринути) на пове́рхню (наго́ру, на чи́сту во́ду) див. виплива́ти;
Ко́взати (ко́взатися) по пове́рхні див. ко́взати;
Лежа́ти на пове́рхні див. лежа́ти;
Ско́взати по пове́рхні див. ско́взати.
Значення в інших словниках
- поверхня — (верхній бік чогось) площина, гладінь, площинка, (дуже рівна) гладінь. Словник синонімів Полюги
- поверхня — пове́рхня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- поверхня — (землі) лице, (озера) плесо; (похила) площина; (земна) рельєф. Словник синонімів Караванського
- поверхня — [поверхн'а] -н'і, ор. -неийу, р. мн. -хон' Орфоепічний словник української мови
- поверхня — -і, ж. 1》 Зверхній, зовнішній бік чого – небудь. || Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. || геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. 2》 мат. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поверхня — Пове́рхня, -хні, -хнею; -ве́рхні, -ве́рхень Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поверхня — Множина точок у тривимірному просторі, координати яких задовольняють рівнянню виду F(x,y,z) = 0; площина, сфера, п. конусу, стрічка Мьобіуса. Універсальний словник-енциклопедія
- поверхня — виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Фразеологічний словник української мови
- поверхня — ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ. Словник синонімів української мови
- поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах