1. Словник синонімів української мови

поверхня

ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ. Бульбашками береться поверхня води (А. Шиян); Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла, підвівши червоні плавники під самий верх води, і зникла в глибині (М. Стельмах); По скляному поверху ставка, з глибини якого визирало темне зоряне небо, тихо плив білою хмарою туман (М. Коцюбинський); Місцевість була нерівна. Вибої, круті пороги чергувалися з рівними площинами (І. Сенченко); Перед очима, на білій гладіні дошки, — чорні тонкі штрихи, які іноді зливаються, вимальовуючи чіткий силует дерева чи куща. Малюнок... (В. Козаченко); Лілеї цнотливо красувалися на спокійному дзеркалі води (О. Бердник); Посеред високої дороги природа створила невелике плато.. На цій площинці грузинський народ любовно створив надзвичайний своєю простотою і величчю літературний пантеон (Т. Масенко); Повертаючи на вузьку площадку університетського подвір'я, з зачудуванням вдивлявся (Іван) в обличчя кожного зустрічного юнака (П. Колесник); Землі родюче лоно Підніме соки з глибини — І висять сивуваті грона На пружних лозах восени (Л. Первомайський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поверхня — (верхній бік чогось) площина, гладінь, площинка, (дуже рівна) гладінь. Словник синонімів Полюги
  2. поверхня — пове́рхня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. поверхня — (землі) лице, (озера) плесо; (похила) площина; (земна) рельєф. Словник синонімів Караванського
  4. поверхня — [поверхн'а] -н'і, ор. -неийу, р. мн. -хон' Орфоепічний словник української мови
  5. поверхня — -і, ж. 1》 Зверхній, зовнішній бік чого – небудь. || Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. || геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. 2》 мат. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. поверхня — Пове́рхня, -хні, -хнею; -ве́рхні, -ве́рхень Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Г. Хоткевич); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Словник української мови у 20 томах
  8. поверхня — Множина точок у тривимірному просторі, координати яких задовольняють рівнянню виду F(x,y,z) = 0; площина, сфера, п. конусу, стрічка Мьобіуса. Універсальний словник-енциклопедія
  9. поверхня — виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Фразеологічний словник української мови
  10. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах