1. Словник української мови в 11 томах

поверхня

ПОВЕ́РХНЯ, і, ж.

1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь.

Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106);

Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов., II, 1958, 140);

// Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін.

Блакитне небо відбило свої фарби на поверхні води (Досв., Вибр., 1959, 289);

Упавши на білу поверхню сметани, соляні крупинки враз подзьобали її сірими цяточками (Сенч., Опов., 1959, 46);

// геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф.

Поверхня західного Лісостепу дуже розчленована глибокими балками і долинами рік (Бот. ж., X, 1, 1958, 6).

∆ Де́нна пове́рхня див. де́нний.

◊ Ви́плисти на пове́рхню див. виплива́ти;

Ви́ринути на пове́рхню — з’явитися (несподівано, раптово).

Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Вільде, Сестри.., 1958, 47);

Ко́взати по пове́рхні — див. ко́взати;

Лежа́ти на пове́рхні — див. лежа́ти.

2. мат. Межа, що відділяє геометричне тіло від зовнішнього простору або від іншого тіла; слід руху якої-небудь лінії в просторі.

Бічна поверхня правильної піраміди дорівнює добуткові периметра основи на половину апофеми (Геом., II, 1954, 43).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поверхня — (верхній бік чогось) площина, гладінь, площинка, (дуже рівна) гладінь. Словник синонімів Полюги
  2. поверхня — пове́рхня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. поверхня — (землі) лице, (озера) плесо; (похила) площина; (земна) рельєф. Словник синонімів Караванського
  4. поверхня — [поверхн'а] -н'і, ор. -неийу, р. мн. -хон' Орфоепічний словник української мови
  5. поверхня — -і, ж. 1》 Зверхній, зовнішній бік чого – небудь. || Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. || геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. 2》 мат. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. поверхня — Пове́рхня, -хні, -хнею; -ве́рхні, -ве́рхень Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Г. Хоткевич); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Словник української мови у 20 томах
  8. поверхня — Множина точок у тривимірному просторі, координати яких задовольняють рівнянню виду F(x,y,z) = 0; площина, сфера, п. конусу, стрічка Мьобіуса. Універсальний словник-енциклопедія
  9. поверхня — виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Фразеологічний словник української мови
  10. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ. Словник синонімів української мови