повисати

ПОВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. пови́с, ла, ло і рідко пови́снув, нула, ло; док.

1. Зачепившись, затримуватися на чому-небудь, залишатися висіти.

На його рудій, аж червоній бороді повисла срібна осіння павутина (О. Донченко);

З-під капелюха по скроні потекла кривулькою крапля поту, повисла на щоці (М. Томчаній);

* Образно. Вона [надмірна обережність] повисає на тобі гирею (Ю. Мушкетик);

// Зачепившись одягом або ухопившись за що-небудь руками, зубами і т. ін., триматися у висячому положенні.

Дедалі ставало трудніше спускатись. Раз мало не впав [Іван], та вхопився за виступ скелі і повис на руках (М. Коцюбинський);

Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Ю. Яновський);

Толя з розгону кинувся до нього [батька] і повиснув на батькових руках (А. Хижняк);

Самому ж, затиснутому з усіх боків людськими тілами, з трудом вдалося вчепитися за верхню ручку і повиснути, майже не торкаючись підлоги ногами (з газ.);

// Виснути всією своєю вагою або усім тілом на кому-, чому-небудь; важко спиратися на кого-, що-небудь.

З чистою усмішкою на устах тихо задрімала Маруся, беззвучно віддихаючи. Повисла на руці опришка (Г. Хоткевич);

Батько піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин. Дівчина кидається до батька і повисає на зброї (О. Довженко);

За плугом дріботів маленький, хирлявий Охрім з обмотаною рушником шиєю, хрипів, повиснувши на чепігах (Григорій Тютюнник);

Він [Калітеску] весь повис на мотузках, якими був прив'язаний до дерева (В. Петльований);

// Звішуватися, звисати від значної, надмірної ваги.

Повисали обважнілі інеєм дроти електростанцій (В. Кучер);

Квітки [бузини] зібрані в плоскі, щитковидні суцвіття, від ваги плодів поступово повисають (з наук. літ.);

// Спадаючи вниз, звисати (про волосся, бороду, вуса, гілки і т. ін.).

Одно [дерево] стовпом подралось догори або гадюкою скрутилось, друге кущем розпустило свої віти, і листва, неначе шовкові китиці, повисла аж до землі (О. Стороженко);

Довгий вус його повис (Л. Глібов);

Косми сплутаного волосся повисли по обох боках лиця (Г. Хоткевич).

2. Висіти, утримуючись на чому-небудь; бути прикріпленим, причепленим до чогось (про предмети).

Лице засмагле і туга коса, На ній хустинка біла повиса... (Я. Шпорта);

Самопал семип'яденний Повис за плечима (Т. Шевченко);

Потім пройде садами спокійне задумане літо і на вітах повиснуть достиглі плоди... (К. Герасименко).

3. Бути розташованим, нависати над ким-, чим-небудь.

Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть неба повисала непрозора (Л. Первомайський);

Настане вечір, місяць засяє, Вгорі у зорях небосхил повисне (П. Тичина);

Тепер Загатний майже ненавидів худі, ревматичні руки Хаблака і, коли вони повисали над дошкою, аби пересунути вперед ще одну фігуру, одвертався (В. Дрозд);

// над чим. Виступати, видаватися якоюсь частиною наперед.

Вузлаті гілки груші одним краєм повисають над городом, а другим над клунею (М. Стельмах);

Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла кучерявим в'язом, а коріння повисло над самою річкою (П. Куліш);

// перен. Насуватися, наближатися (про небезпеку, біду і т. ін.).

Неминуча поразка повисла над військом Шаули (Іван Ле);

Здається, що страшна (ота!) мить, яка наближається, повисне над тобою і гнітитиме довіку (з публіц. літ.).

4. Триматися в повітрі майже нерухомо.

Над вузькою вулицею хмарою повисла курява (А. Шиян);

// Здаватися нерухомим при повільному польоті (про птахів, літальні апарати і т. ін.) або в русі по небу (про сонце, хмари тощо).

Спозаранку на небо викочувалось велике сонце, швидко підіймалося вгору.., повисало над головою і пекло (Ю. Збанацький);

А над тобою [заєць] вже беркут повис: Так і тремтить, щоб тебе розідрати! (Я. Щоголів);

Вітер вив, .. змітаючи цілі кучугури снігу, підіймав їх догори, до білих хмар, що низько повисли над землею (М. Коцюбинський);

Опівночі, коли місяць повиснув над клунею Супруна Кочубея, Явдоха взулася, .. взяла мішок і залізний коловорот.., і вийшла з хати (О. Донченко);

// Поширюватися навколо (про звуки, запахи і т. ін.).

– Любо! – тихо повисає в тумані схвильований голос Плачинди (М. Стельмах);

З юрби .. вирвався голосний жіночий плач і повис над майданом (Мирослав Ірчан);

Зупинившись посеред ярмаркового майдану, я нарахував чотирнадцять церков. Їх бані палали в променях зимового сонця, мелодійний передзвін повисав у повітрі, мідні луни розкочувалися далеко по околицях (Ю. Мушкетик);

* Образно. Коли вечір осінній млою-мрякою повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі насувають, в сутіні загортаються (А. Головко).

(1) Повиса́ти (ви́снути) / пови́снути на ши́ї (на ши́ю):

а) радо, га́ряче обіймати кого-небудь.

Василько схоплюється з свого ліжечка, гарячими ручками тягнеться до мами, і повиса на шиї... (І. Рябокляч);

Хотілося [Марусі] .. повиснути старій їмості [дружині священника] на шиї, пеститися (Г. Хоткевич);

Любі дітки обступають його [хлібороба], з поцілунками виснуть (М. Зеров);

б) (несхв.) нав'язуватися кому-небудь, настирливо домагаючись прихильності, взаємності (про жінок у ставленні до чоловіків).

Тут сама набивалася йому, трохи не на шию йому вішалася, поки з нею одружився, а в кілька неділь по весіллю покинула його (І. Франко);

– Ти, Яринко, йому на шию не вішайся, ми й почекати можемо... У нас тих женихів хоч греблю гати (М. Зарудний);

– Ой Лідко, не знайдеш ти путнього жениха, якщо сама виснутимеш кожному на шию! (П. Автомонов);

– Сяя [Оксана] повісилась на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ру́ки пови́сли див. рука́.

◇ Ви́сі́ти (повиса́ти) / пови́снути в пові́трі (між не́бом і земле́ю) див. ви́сі́ти;

Ви́сі́ти (повиса́ти) / пови́снути на волоси́нці (на волоску́, на волоси́ні, на ни́точці) див. ви́сі́ти;

(2) Пови́снути на гілля́ці (на вербі́):

а) заподіяти собі смерть; повіситися.

[Домаха:] Коли б одна була, може б у річку кинулася або повисла на гілляці; а тепер мушу жити, хоч важко..! (М. Кропивницький);

Коли б повиснув на вербі котрийсь з Мартинчуків чи Загайчиків, то й дитина вказала б пальцем на Аркадія як морального призвідцю злочину (Ірина Вільде);

б) бути страченим через повішення.

– А ти забула, що я давно на смерть вирокований [приречений], що коли б упіймали зараз, то вже завтра, може, повис би на гілляці (В. Гжицький).