повисати

ВИ́СІ́ТИ (про предмети — перебувати у висячому положені, тримаючись на чому-небудь або будучи прикріпленим до чогось, зачепленим за щось), ВИ́СНУТИ, ПРОВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ОБВИСА́ТИ. — Док.: прови́снути, пови́снути, обви́снути. Де-не-де на кілках понад берегом висять неводи (М. Коцюбинський); На гілках абрикосів виснули кетяги гусеничних гнізд (В. Кучер); На середньому вагоні провисало червоне полотнище з білими літерами (П. Панч); Важка сльоза заграла у її чорному оці,.. і повисла на вії (Панас Мирний); Буксирний канат обвис, плиснув у воду, але баржа ще деякий час важко рухалась по річковій течії (О. Донченко).

ВИ́СІ́ТИ (про хмари, туман і т. ін. — триматися в повітрі якийсь час нерухомо або повільно пересуваючись), ЗАВИСА́ТИ, ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВИСА́ТИ. — Док.: зави́снути, пови́снути, зви́снути. Сухий жовтий туман висів у повітрі, заступаючи сонце (З. Тулуб); Купчаться хмари, зависають низько над землею (О. Довженко); Прозора синя запона осінньої імли висне над містом (М. Чабанівський); Ось над лісом хмаркою білий дим повис (Н. Забіла); Під дужим натиском вітру хмари перевертаються вгорі й поволі осідають униз, звисаючи важко над землею (П. Колесник).

ЗВИСА́ТИ (про предмети — висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). — Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку — вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все — вуси, волосся, старий мундир — звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАВИСА́ТИ (виступаючи, виснути над ким-, чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ рідше, ВИ́СІ́ТИ рідше. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, зві́ситися. Підмитий зісподу прибоєм, він (мис) грізно нависав над кипінню хвиль широким склепінням (З. Тулуб); Сидорчук стояв, виструнчившись, і його черевце солідно звисало над столом (Ю. Бедзик); На вузькім стрімчаку (скелі), немов орлине гніздо, повис отой замок (М. Старицький); Над тим яром на гострих, як ребра, верхах гори позвішувалось зелене дерево, так, як часом замети снігу звішуються над стріхою (І. Нечуй-Левицький); Над самою водою висіла тут величезна скала (І. Франко). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАВИСА́ТИ (розміщатися низько над чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ВИ́СІ́ТИ, ВИ́СНУТИ, НАДВИСА́ТИ розм. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, надви́снути. Йдеш вулицею, і виноград лізе з кожного двору, заходиш на веранду — аж на плечі тобі нависає (О. Гончар); Низька, похмура стеля звисає над самою головою (П. Колесник); Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть неба повисала непрозора (Л. Первомайський); Висло небо чуже наді мною (Я. Шпорта). — Пор. 2. ви́сі́ти.

ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо — виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ (РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. (швидко, далеко). — Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім'я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її (гречки) цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п'єш і не нап'єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода — живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).