поводир
ПОВОДИ́Р, я́, ч.
1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу.
Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Я. Щоголів);
Він вирішив стати поводирем сліпого лірника (Ю. Мартич);
Ні, ні. Найменшої змоги в такий час міняти поводиря (Г. Колісник);
Як наповнили храм раптово, так і розбіглись. Лірник із поводирем зник також (В. Барка);
* Образно. [Антон:] І ті люде [люди], що живуть в достатках, здебільшого мають дивну натуру: вони не можуть ступить і одного ступня без поводиря, а інші то ще й гніваються, чом їх за ніс не водять!.. (М. Кропивницький);
Як же це він, поводир людських душ, не завважив останньої межі, за котрою бездумний бунт?! (Г. Колісник).
2. Керівник, вожак.
І вихопилися перед Галиною Горленко на мить також дуже яскраво поводирі отої зграї (Є. Кротевич);
Закинувши петлю про причину своїх відвідин, генерал обірвав недомовкою. Хотілося взнати, чи мудрі гайдамацькі поводирі. Гонта кивнув (Г. Колісник).
Значення в інших словниках
- поводир — поводи́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- поводир — Поводатор, поводар, старчовід, як ім. повожатий; ІР. проводир, ватажок, керівник. Словник синонімів Караванського
- поводир — -я, ч. 1》 Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. 2》 Керівник, вожак. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поводир — Поводи́р, -ря́, -ре́ві; -дирі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поводир — ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Словник синонімів української мови
- поводир — ПОВОДИ́Р, я́, ч. 1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Щог. Словник української мови в 11 томах