поволока
ПОВОЛО́КА¹, и, ж., рідко.
1. Шнурок, ремінь (на взутті).
* У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (П. Панч).
2. Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).
ПОВОЛО́КА², и, ж.
1. Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось.
Криницю покрила поволока ржава... (Уляна Кравченко);
Сагайдачний набирав повні жмені перегною, розтирав у долонях, шукав білуватої поволоки, наче від вивареної солі (З. Тулуб);
// Тонка плівка, що застеляє очі.
Він міг годинами мовчки дивитися в ласкаві очі, оповиті блакитною поволокою (О. Гуреїв).
2. Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь.
Повиті прозорою поволокою, синіли в далині високі гори (Я. Качура);
Небо затягається сірою поволокою, подуває вітерець і починає посівати дрібний осінній дощик (У. Самчук);
Все було, як і раніш: дерева спокійно зеленіють, і день тихий – ні сонячний, ні хмарний, в теплій поволоці імлистій (з публіц. літ.).
3. У старовину – дорога привозна тканина.
Сувій поволоки.
О́чі з поволо́кою див. о́ко¹.
◇ (1) [Мрі́йна] поволо́ка спа́ла з оче́й – хто-небудь правильно зрозумів те, що раніше усвідомлювалось по-іншому.
Приємне марево раптом розвіялось, мрійна поволока спала з очей – дівоче серце розкрилося іншому, – прийшла твереза думка, хлопець охляв, осунувся (К. Гордієнко).
Значення в інших словниках
- поволока — поволо́ка 1 іменник жіночого роду ремінь на взутті поволо́ка 2 іменник жіночого роду наліт; серпанок Орфографічний словник української мови
- поволока — I -и, ж., рідко. 1》 Шнурок, ремінь (на взутті). 2》 Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні). II -и, ж. 1》 Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось. || Тонка плівка, що застеляє очі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поволока — Поволо́ка, -ки, -ці; -ло́ки, -ло́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поволока — (мрі́йна) поволо́ка спа́ла з оче́й. Хто-небудь правильно зрозумів те, що раніше усвідомлювалось по-іншому. Приємне марево раптом розвіялось, мрійна поволока спала з очей — дівоче серце розкрилося іншому,— прийшла твереза думка, хлопець охляв, осунувся (К. Гордієнко). Фразеологічний словник української мови
- поволока — НАЛІ́Т (тонкий шар якої-небудь речовини, що осіла, з'явилася на поверхні чого-небудь), ПОВОЛО́КА, ПЛІ́ВКА. Місяць.. пірнає в загустілу хмару, змиває з себе важкий наліт міді і вже через якусь часинку вибивається на синє плесо веселим і срібним (М. Словник синонімів української мови
- поволока — ПО́ВОЛО́КА¹, и, ж., рідко. 1. Шнурок, ремінь (на взутті). *У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (Панч, II, 1956, 78). Словник української мови в 11 томах
- поволока — Поволо́ка, -ки ж. 1) Ремни, шнурки на обуви. 2) Слѣдъ, оставленный тащимымъ предметомъ. Зрубали дерево і стали його волокти додому та й поробили поволоки, а лісничий поволокою вислідив. Павлогр. Словник української мови Грінченка