1. Великий тлумачний словник сучасної мови

поволока

поволо́ка

I -и, ж., рідко.

1》 Шнурок, ремінь (на взутті).

2》 Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).

II -и, ж.

1》 Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось.

|| Тонка плівка, що застеляє очі.

Очі з поволокою — очі без яскравого блиску, з виразом млості, ніжності.

2》 Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь.

3》 У старовину – дорога привозна тканина.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поволока — поволо́ка 1 іменник жіночого роду ремінь на взутті поволо́ка 2 іменник жіночого роду наліт; серпанок Орфографічний словник української мови
  2. поволока — Поволо́ка, -ки, -ці; -ло́ки, -ло́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. поволока — ПОВОЛО́КА¹, и, ж., рідко. 1. Шнурок, ремінь (на взутті). * У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (П. Панч). 2. Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні). Словник української мови у 20 томах
  4. поволока — (мрі́йна) поволо́ка спа́ла з оче́й. Хто-небудь правильно зрозумів те, що раніше усвідомлювалось по-іншому. Приємне марево раптом розвіялось, мрійна поволока спала з очей — дівоче серце розкрилося іншому,— прийшла твереза думка, хлопець охляв, осунувся (К. Гордієнко). Фразеологічний словник української мови
  5. поволока — НАЛІ́Т (тонкий шар якої-небудь речовини, що осіла, з'явилася на поверхні чого-небудь), ПОВОЛО́КА, ПЛІ́ВКА. Місяць.. пірнає в загустілу хмару, змиває з себе важкий наліт міді і вже через якусь часинку вибивається на синє плесо веселим і срібним (М. Словник синонімів української мови
  6. поволока — ПО́ВОЛО́КА¹, и, ж., рідко. 1. Шнурок, ремінь (на взутті). *У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (Панч, II, 1956, 78). Словник української мови в 11 томах
  7. поволока — Поволо́ка, -ки ж. 1) Ремни, шнурки на обуви. 2) Слѣдъ, оставленный тащимымъ предметомъ. Зрубали дерево і стали його волокти додому та й поробили поволоки, а лісничий поволокою вислідив. Павлогр. Словник української мови Грінченка