поворкотати
ПОВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПОВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. Воркотати, воркотіти якийсь час.
2. Видавати звуки, що нагадують воркотання.
Літак, званий німцями “Іваном”, воркотів над осяяними сонцем просторами, над мирними, убогими, але опроміненими надією селами (І. Багряний).
3. перен., розм. Виявляти якийсь час своє незадоволення, гнів тощо приглушеною, переривчастою мовою; побурчати.
Пані ще трохи поворкотіла та й перестала сердитися (І. Франко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поворкотати — поворкота́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поворкотати — -очу, -очеш і поворкотіти, -очу, -отиш, док. 1》 Воркотати, воркотіти якийсь час. 2》 перен., розм. Виявляти якийсь час своє невдоволення, гнів тощо приглушеною, переривчастою мовою; побурчати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поворкотати — ПОВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПОВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. 1. Воркотати, воркотіти якийсь час. 2. перен., розм. Виявляти якийсь час своє незадоволення, гнів тощо приглушеною, переривчастою мовою; побурчати. Пані ще трохи поворкотіла та й перестала сердитися (Фр., І, 1955, 89). Словник української мови в 11 томах