поворожити

ПОВОРОЖИ́ТИ, рожу́, ро́жиш, док.

1. Вгадати майбутнє чи минуле (на картах, по лініях долоні і т. ін.).

Товаришки і ровесниці, котрим вона заявила свою охоту поворожити на Івана Купала вінками, мов лиш ждали поклику (О. Кобилянська);

Молода циганка набивалася поворожити Чернишеві (О. Гончар).

2. Ворожити (у 1, 2 знач.), чарувати якийсь час.

Як поснуть у селі люди, тоді вилізе [дідько] на млин, поворожить на зорі, погомонить із вітрами (С. Васильченко);

Перевела Явдоха свій цеп через дорогу; поворожила .. другою, теж чужою булкою і між свої положила (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Льонця сперлася рукою на плече одного пахолка, повела долонею по його підборіддю, потім обняла за шию: – Може, підеш зі мною, поки стара он тому поворожить? Не хочеш, служба (Р. Іваничук).

3. Закінчити ворожити (у 1, 2 знач.), чарувати.

Став [сотник] питати відьму, що “коли, – каже, – вже зовсім поворожила, то вже я й піду?” (Г. Квітка-Основ'яненко).

4. біля (коло) кого – чого, перен., жарт. Поратися, робити біля кого-, чого-небудь якийсь час.

Катерина поворожила біля мисника, дістала карафку з настоєм і поставила перед гостем (С. Чорнобривець);

Одне тепер старому зосталося – рибки половити, біля бджілок поворожити (Я. Гримайло);

Борис .. навіть не спромігся зачинити за батьком дверей. Отава сам поворожив коло замка (П. Загребельний).

5. перен., розм. Придумати, вирішити, як діяти.

Він, Роман, не дасть їм загинути, підпоможе і лісу купити, і хату поставити... Ось він побалакає з Семеном, може, щось удвох і поворожать... (М. Коцюбинський).

6. перен., розм., рідко. Звернутися до когось із клопотанням про кого-небудь.

Одваживсь Вовк у Лева попросити, Щоб старшиною до овець Наставили його служити... Лукавий молодець! Попереду він кинувсь до Лисиці, Щоб тая нищечком у Львиці Поворожила про його́ [нього] (Л. Глібов).