повоювати

ПОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.

1. Воювати (у 1 знач.) якийсь час.

Може, й стояв Олекса головою вище своїх товаришів, але сам багато не повоюєш (Г. Хоткевич);

І я почув: – Він буде жить. Це кризис був. Ще повоюємо, юначе, – сказав сивенький у пенсне, з життям вітаючи мене (В. Сосюра);

Не послухаєм слуги! Не здамося, повоюєм! Будуть знати вороги! (О. Олесь).

2. перен. Боротися якийсь час з ким-, чим-небудь або за когось, щось.

– Так, нам ще з ними повоювати доведеться, з цими газетами, – в тон йому відповів Соколов (В. Собко);

– А медики списали. – То вже діло кепське, – нахмурився й Чередниченко, – з медиками не дуже повоюєш (О. Гончар);

Біс із нею, з тією Мухою [дівчиною]! Невелике добро дісталося Володі. А ось Голда, ця варта, щоб за неї повоювати (Д. Ткач).

3. кого, що. Перемогти, підкорити.

Повернувшись.., вони повоювали князеве військо, а самого князя в полон взяли (С. Васильченко);

– Все Чигиринське староство повоював [гайдамака], із коронним військом бився (Г. Хоткевич);

Гетьману й старшині – клопоти великі, державні, аби втриматись на високих урядах, аби повоювати один одного; козакам – клопіт дрібний: спорядити від кожних п'яти дворів на війну вояка (Ю. Мушкетик);

Розмова вже точиться про те, що наш солдат невибагливий, витривалий, .. що наш солдат може всіх ворогів повоювати... (Є. Гуцало).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

повоювати

Значення в інших словниках