повірниця
ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж.
Жін. до пові́рник.
Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Л. Мартович);
Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (М. Стельмах);
* Образно. Природа .. нерідко стає повірницею в світоглядних пошуках (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- повірниця — пові́рниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- повірниця — -і. Жін. до повірник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повірниця — ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до пові́рник. Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Март., Тв., 1954, 229); Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (Стельмах, Правда.. Словник української мови в 11 томах