1. Словник української мови в 11 томах

повірниця

ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до пові́рник.

Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Март., Тв., 1954, 229);

Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (Стельмах, Правда.., 1961, 139);

*Образно. Природа.. нерідко стає повірницею в світоглядних пошуках (Не ілюстрація.., 1967, 107).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повірниця — пові́рниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. повірниця — -і. Жін. до повірник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повірниця — ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до пові́рник. Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Л. Мартович); Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (М. Стельмах); * Образно. Природа .. Словник української мови у 20 томах