повішати

ПОВІ́ШАТИ, аю, аєш, док., кого, що.

1. Повісити, почепити все або багато чого-небудь.

Настя повішала на стінах два ряди гарних образів (М. Коцюбинський);

Василина й Марія дорогою трохи протверезились, поскидали жупани й повішали на жердці (І. Нечуй-Левицький);

Волам роги, як те вільце, червоними та блакитними широченними стрічками ввили, вінки з дубового листу та з золотих гвоздиків на шиї волам повішали (П. Куліш).

2. Скарати на смерть через повішення всіх або багатьох.

– А якщо зробите не так – Повішаю усіх, неначе тих собак (Л. Глібов);

Я рвався мислію до своїх, але спалахнула, прикувала до землі ноги жаска думка, що їх поведуть і, може, порубають за отим рогом або повішають, поколесують навпроти страшної Юстиць-колегії (Ю. Мушкетик);

Вони позводили нас із ума своїми газетами! .. І скреготить зубами, що вчасно не повішав їх усіх, і пропонує спосіб розправи з ними – колесувати, четвертувати їх і т. д. за те, що от їх “бідних до такого довели” (І. Багряний).

3. діал. Повісити (у 3 знач.).

[Сашко:] Село спалили [вороги]. І нашу хату спалили. Татка мого повішали (З. Мороз).

◇ (1) Пові́шати носи́ – те саме, що Ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс) (про всіх або багатьох) (див. ві́шати).

– Чого ви зажурилися, носи повішали? – Ну, кажу, до ягід! (Панас Мирний);

– Орли! Чого носи повішали? Сидите собі тут і нічого не знаєте? Розгром німців під Москвою! (В. Кучер);

– Що ж це ви, поніміли всі, га? Ну чого носи повішали?! (І. Багряний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

повішати

Значення в інших словниках