1. Словник української мови в 11 томах

повішати

ПОВІ́ШАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Повісити, почепити все або багато чого-небудь.

Настя повішала на стінах два ряди гарних образів (Коцюб., І, 1955, 53);

Василина й Марія дорогою трохи протверезились, поскидали жупани й повішали на жердці (Н.-Лев., II, 1956, 132).

◊ Пові́шати носи́ — те саме, що Пові́сити ніс (но́са) (про всіх або багатьох) ( див. ніс).

— Чого ви зажурилися, носи повішали? — Ну, кажу, до ягід! (Мирний, І, 1954, 337);

— Орли! Чого носи повішали? Сидите собі тут і нічого не знаєте? Розгром німців під Москвою! (Кучер, Чорноморці, 1956, 382).

2. Скарати на смерть через повішення всіх або багатьох.

— А якщо зробите не так — Повішаю усіх, неначе тих собак (Гл., Вибр., 1957, 60);

До самого Дніпра підійшли [денікінці], в Олешках на першотравневих арках комуністів повішали (Гончар, II, 1959, 104).

3. діал. Повісити (у 3 знач.).

[Сашко:] Село спалили [вороги]. І нашу хату спалили. Татка мого повішали (Мороз, П’єси, 1959, 25).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повішати — пові́шати дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. повішати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Повісити, почепити все чи багато чого-небудь. 2》 Скарати на смерть через повішення всіх чи багатьох. 3》 діал. Повісити (у 3 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повішати — Пові́шати, -шаю, -шаєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. повішати — ПОВІ́ШАТИ, аю, аєш, док., кого, що. 1. Повісити, почепити все або багато чого-небудь. Настя повішала на стінах два ряди гарних образів (М. Коцюбинський); Василина й Марія дорогою трохи протверезились, поскидали жупани й повішали на жердці (І. Словник української мови у 20 томах
  5. повішати — ВІ́ШАТИ (прикріплюючи до чогось, за щось, надавати чому-небудь висячого положення), ПІДВІ́ШУВАТИ, ПРИВІ́ШУВАТИ, ЧІПЛЯ́ТИ розм. — Док.: пові́сити, підві́сити, приві́сити, почепи́ти, учепи́ти (вчепи́ти), пові́шати (все або багато чогось). Словник синонімів української мови
  6. повішати — Повішати, -шаю, -єш гл. 1) Повѣшать, развѣсить. Повішала хустки на горищі. 2) Повѣсить. Взяли того попа, присудили повішати. Чуб. III. 335. Так їх (козаків) і повішали. Драг. 417. Словник української мови Грінченка