повіятися

ПОВІ́ЯТИСЯ, і́юся, і́єшся, док., розм.

1. Піти, поїхати куди-небудь або звідки-небудь, за кимсь; поволочитися.

Писар, мов після дурману, повіявсь собі додому, а пан сотник понурив голову та теж потяг до своєї хати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Сина ніби задовольнила батькова відповідь, і він повіявся кудись із дому (Б. Антоненко-Давидович);

Стара додибцяла до лави, сіла, закашлялась, подивилася на нас непривітно й забубоніла: “А де та вертихвістка, куди повіялася?” (Ю. Мушкетик);

Ґрунту в сім'ї не було, то, підрісши, повіявся в Одесу, де працював вантажником у порту (Є. Гуцало).

2. Понестися з вітром.

Небавом над сонною Терехівкою зійде сонце, білі тумани зарожевіють у березі й повіються червоною віхолою до неба (В. Дрозд).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me