погодувати

ПОГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого.

1. Док. до годува́ти 1.

Взяла [мати дитину] У холодочок завела, В бур'ян, в садок, поцілувала Та коржиком погодувала (Т. Шевченко);

– Гей! – думаю собі не раз уночі, – не один так тяжко працює, а не має чим діти погодувати (Л. Мартович);

Я погодував із свого казанка сиву-пресиву бабусю з онуком (В. Логвиненко);

Треба коней погодувати (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Я піду корові гички нарву, курей погодую, – сказала Власівна (Я. Гримайло);

[Неофіт-раб:] Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора, – воно ж покірне, тихе немовлятко, – до вечора без покорму зоставшись, – на оргії прислужувала жінка і ніколи було забігти в хату погодувать дитину (Леся Українка);

Погодувала [мати немовля] вже, стала заколихувати, “котка” стиха співаючи (А. Головко).

2. Годувати якийсь час.

– Чотири карбованці на місяць – це гроші; а погодує [годувальниця дитину] до року, то маєте сорок і вісім карбованців самими грішми (Л. Яновська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

погодувати

Значення в інших словниках