1. Словник української мови у 20 томах

поголос

ПО́ГОЛОС, у, ч.

Те саме, що поголо́ска 1, 2.

Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо... (К. Гордієнко);

В повітрі літають поголоси, ані правдивості, ані джерела яких не можна дошукатись (Ірина Вільде);

За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів. Але такий поголос був несправедливий (Ю. Смолич);

Це було зразкове лісівництво, і поголос про нього ширився не тільки межи людей, а, мабуть, і серед звірів (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поголос — (повідомлення про щось) чутка, розм. говір, гомін, поголоска, (негативний) плітка, поговір. Словник синонімів Полюги
  2. поголос — по́голос іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. поголос — Чутка; плітка, ПОГОВІР; звістка; п! ПЛІТКА. Словник синонімів Караванського
  4. поголос — див. звістка; наклеп Словник синонімів Вусика
  5. поголос — -у, ч. Те саме, що поголоска 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. поголос — ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн. Словник синонімів української мови
  7. поголос — ПО́ГОЛОС, у, ч. Те саме, що поголо́ска 1, 2. Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо… (Горд., Дівчина.., 1954, 204); В повітрі літають поголоси, ані правдивості, ані джерела яких не можна дошукатись (Вільде, Повнол. Словник української мови в 11 томах
  8. поголос — По́голос, -су м. = поголоска. Поголос розійшовся по всій околиці. Єв. Л. IV. 14. Словник української мови Грінченка