1. Словник української мови у 20 томах

погукувати

ПОГУ́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок.

Гу́кати не дуже сильно або час від часу.

Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (І. Франко);

Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Яновський).

ПОГУ́КУВАТИ², ую, уєш, недок., на кого, до кого і без дод.

Гука́ти не дуже голосно або час від часу.

Баба погукує: – Хіба я з'їм вам кавалок печі, чи буду зимувати? Як я посиджу який тиждень – ну, то що ж... (М. Коцюбинський);

// Голосно командувати ким-небудь, наказувати час від часу.

Мовчки йдуть чумаки біля возів, .. не погукують на волів навіть (М. Коцюбинський);

Антосьо лиш погукує на менших: “бігай до міста! та бігай” (А. Свидницький);

Лежав би собі [Василько] на печі та погукував би до неї [жінки]: – Стара, а принеси огню, я люльку запалю!.. (С. Васильченко);

Марина .. ласкаво частувала гостя.., раз у раз погукуючи на чоловіка, щоб не кожну чарку хилив до дна (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погукувати — погу́кувати 1 дієслово недоконаного виду гу́кати не дуже сильно або час від часу погу́кувати 2 дієслово недоконаного виду гука́ти не дуже голосно або час від часу; наказувати час від часу Орфографічний словник української мови
  2. погукувати — див. кричати Словник синонімів Вусика
  3. погукувати — I -ую, -уєш, недок. Гукати не дуже сильно або час від часу. II -ую, -уєш, недок. Голосно командувати ким-небудь, наказувати час від часу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. погукувати — ПОКРИ́КУВАТИ (ПОКРИКА́ТИ рідше) (час від часу кричати), ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ПОГЕ́ЙКУВАТИ розм., НАКЛИ́КУВАТИ діал.; ГАРИ́КАТИ розм., ГИ́РКАТИ розм. (сердито). — Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка (П. Куліш); — Рист!... Словник синонімів української мови
  5. погукувати — ПОГУ́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок. Гу́кати не дуже сильно або час від часу. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (Фр., XI, 1952, 253); Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Янов., II, 1954, 94). Словник української мови в 11 томах
  6. погукувати — Погукувати, -кую, -єш, одн. в. погукну́ти, -ну́, -не́ш гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114. Словник української мови Грінченка