1. Словник української мови у 20 томах

погукування

ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с.

Дія за знач. погу́кувати¹.

ПОГУ́КУВАННЯ², я, с.

Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією.

Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Панас Мирний);

Коні, звеселіло помахуючи головами, без підганяння і погукування всмикнули воза в гостинно розчинені ворота (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погукування — погу́кування 1 іменник середнього роду гу́кання погу́кування 2 іменник середнього роду гука́ння Орфографічний словник української мови
  2. погукування — I -я, с. Дія за знач. погукувати I. II -я, с. Дія за знач. погукувати II і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погукування — ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с. Дія за знач. погу́кувати¹. ПОГУ́КУВАННЯ², я, с. Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією. Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Мирний, III, 1954, 81); Коні... Словник української мови в 11 томах
  4. погукування — Погукування, -ня с. Покрикиванья, крики, выкрики. Христя мерщій тікає у двір, а за нею слідом погукування та вигукування. Мир. Пов. II. 57. Словник української мови Грінченка