погукування
ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с. Дія за знач. погу́кувати¹.
ПОГУ́КУВАННЯ², я, с. Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією.
Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Мирний, III, 1954, 81);
Коні, звеселіло помахуючи головами, без підганяння і погукування всмикнули воза в гостинно розчинені ворота (Загреб., Диво, 1968, 159).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- погукування — погу́кування 1 іменник середнього роду гу́кання погу́кування 2 іменник середнього роду гука́ння Орфографічний словник української мови
- погукування — I -я, с. Дія за знач. погукувати I. II -я, с. Дія за знач. погукувати II і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- погукування — ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с. Дія за знач. погу́кувати¹. ПОГУ́КУВАННЯ², я, с. Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією. Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Панас Мирний); Коні, звеселіло помахуючи головами... Словник української мови у 20 томах
- погукування — Погукування, -ня с. Покрикиванья, крики, выкрики. Христя мерщій тікає у двір, а за нею слідом погукування та вигукування. Мир. Пов. II. 57. Словник української мови Грінченка